— Але чому він виокремив мене? — допитувався Гаррі. Він мав рацію: у той день Двейн справді виокремив його задля разючих образ і знущань. Для всіх інших Двейн був винятково приємним.
Пізніше, звісно, Двейн нападав на різних людей, навіть на трьох незнайомців із міста Ірі штату Пенсильванія, які вперше приїхали до Мідленд-Сіті. Але тепер Гаррі був єдиною жертвою.
— Чому мене? — питав Гаррі.
Це було звичне питання в Мідленд-Сіті. Люди завжди ставили це питання, поки їх пакували у швидку після різноманітних нещасних випадків, або затримували за хуліганство, або грабували, або били по морді і таке інше: «Чому мене?».
— Мабуть, тому, що він відчував — ви справжній чоловік і справжній друг і стерпите один з кількох його поганих днів, — сказала Франсін.
— А вам би сподобалося, якби він знущався з вашого одягу? — сказав Гаррі. Ось це робив Двейн: він знущався з його одягу.
— Я пам’ятала б, що він найкращий працедавець міста, — сказала Франсін.
І це була правда. Двейн платив високі зарплати. В кінці кожного року він ділився прибутком і виплачував преміальні до Різдва. Він був першим автомобільним дилером у своїй частині штату, хто пропонував своїм працівникам «Блакитний Хрест — Блакитний Щит», що є медичною страхівкою. Він мав пенсійний план, який перевершував усі пенсійні плани в місті, за винятком плану в Баррітроні. Двері його офісу були завжди відчинені для будь-якого працівника, який хотів обговорити проблеми — стосувалися вони автомобільної справи чи ні.
Наприклад, у день, коли він насміхався над одягом Гаррі, він також провів дві години з Верноном Ґарром, обговорюючи галюцинації його дружини.
— Вона бачить те, чого немає, — сказав Вернон.
— Їй треба відпочити, Верноне, — сказав Двейн.
— Мабуть, я також божеволію, — сказав Вернон. — Господи, я приходжу додому і годинами розмовляю зі своїм довбаним псом.
— Значить, нас двоє таких, — сказав Двейн.
Ось та сцена між Гаррі і Двейном, яка так засмутила Гаррі:
Гаррі зайшов до Двейнового офісу відразу після Вернона. Він не очікував ніяких неприємностей, бо ніколи не мав жодних неприємностей із Двейном.
— Як сьогодні поживає мій старий бойовий друг? — спитав він Двейна.
— Як завжди, добре, — сказав Двейн. — Щось особливе трапилось?
— Ні, — сказав Гаррі.
— Вернонова дружина думає, що Вернон старається перетворити її мозок на плутоній, — сказав Двейн.
— Що таке плутоній? — спитав Гаррі, і таке інше. Вони далі базікали, і Гаррі придумав собі проблему, лише щоб підтримати жваву розмову. Він сказав, що інколи йому сумно через те, що він не має дітей. — Але я також трохи радий, — провадив він. — Навіщо мені докладатися до перенаселення?
Двейн нічого не сказав.
— Можливо, нам слід було всиновити дитину, — сказав Гаррі, — але тепер уже пізно. І ми з моєю старенькою — ми разом собі гарно забавляємось. Навіщо нам дитина?
Саме після слів про усиновлення Двейн зірвався. Сам же він був усиновлений — парою, яка переїхала до Мідленд-Сіті з Західної Вірджинії, щоб заробити великі гроші, працюючи на фабриці в часи Першої світової війни. Справжня Двейнова мати була незаміжня шкільна вчителька, яка писала сентиментальні вірші і заявляла, що є нащадницею Річарда Левове Серце, який був королем. Його справжній батько був мандрівним складальником, який спокусив його матір, набравши її вірші для друку. Він не пропхав їх у газету чи ще кудись. Для неї вистачило того, що вірші було набрано для друку.
Вона була несправною дітородною машиною. Вона автоматично знищила себе, народивши Двейна. Друкар зник. Він був машиною, що зникає.
Можливо, тема всиновлення спричинила несприятливу хімічну реакцію у Двейновій голові. В будь-якому разі Двейн раптово вишкірився до Гаррі:
— Гаррі, набери собі у Вернона Ґарра бавовняного ганчір’я, намочи його в «Блу Суноко» і спали свій довбаний ґардероб. У мене відчуття, ніби я сиджу в «Братах Ватсонах».
«Брати Ватсони» було назвою похоронного бюро для білих, які були хоч посередньо багаті. «Блу Суноко» було маркою пального.
Гаррі сполошився, а тоді йому стало боляче. За всі роки знайомства Двейн жодного разу нічого не сказав про його одяг. На думку Гаррі, одягався він консервативно й акуратно. Сорочки носив білі, галстуки — чорні або сині. Костюми мав сірі або темно-сині, а черевики і шкарпетки — чорні.