Двейн якийсь час посидів на ділянці. Він слухав радіо. Вночі всі станції Мідленд-Сіті спали, але Двейн знайшов станцію у Західній Вірджинії з музикою кантрі, яка пропонувала йому десять різних видів квітучих кущів і п’ять фруктових дерев за шість доларів зі сплатою після доставки.
— Непогано, як на мене, — сказав Двейн.
Він справді так думав. Майже всі повідомлення, які надсилали й отримували в його країні, навіть телепатичні, стосувалися купівлі або продажу якогось казна-чого. Двейна вони заколисували.
Розділ 5
Поки Двейн Гувер слухав Західну Вірджинію, Кілґор Траут намагався заснути в одному з кінотеатрів Нью-Йорка. Це було набагато дешевше за номер в готелі. Ніколи раніше Траут такого не робив, але він знав, що в кінотеатрах спали справді брудні старигани. Йому хотілось повернутися до Мідленд-Сіті найбруднішим зі стариганів. Там він мав взяти участь у симпозіумі під назвою «Майбутнє американського роману в епоху Маклуена». Йому хотілось сказати на цьому симпозіумі: «Я не знаю, хто такий Маклуен, але знаю, що таке провести ніч з іншими брудними стариганами в кінотеатрі Нью-Йорка. Може, поговоримо про це?».
Йому хотілось також сказати: «Чи цей Маклуен, хоч ким би він був, має що сказати про зв’язок розчахнутих бобриків і продажі книжок?».
Траут приїхав з міста Когоса під вечір. Він сходив у кілька порнографічних крамниць і крамницю з сорочками. Купив дві власні книжки, «Чума на колесах» і «Тепер про це можна розказати», журнал зі своїм оповіданням і сорочку під смокінґ. Крамниця називалася «Чорні підв’язки». Всі груди сорочки під смокінґ були в рюшах. За порадою продавця Траут також купив запакований набір, що складався з широкого пояса, бутоньєрки і краватки-метелика. Всі були кольору мандаринок.
Усе це добро лежало в нього на колінах, разом із хрустким паперовим пакунком, де був смокінґ, шість пар нових шортів, шість пар нових шкарпеток, бритва і нова зубна щітка. Траут роками не мав зубної щітки.
Суперобкладинки «Чуми на колесах» і «Тепер про це можна розказати» обіцяли багато розчахнутих бобриків усередині. Малюнок на обкладинці «Тепер про це можна розказати», книжки, що перетворить Двейна Гувера на кровожерного маніяка, зображав університетського професора, якого роздягала групка голих студенток. Вежа бібліотеки виднілась через вікно університетського жіночого клубу. Був день, і на вежі виднівся годинник. Годинник виглядав ось так:
Професора роздягнули до смугастих трусів, шкарпеток з підв’язками і академічної шапочки, яка виглядала ось так:
В тексті книжки не було геть нічого про професора, про жіночий клуб чи університет. Книжка була написана у формі довгого листа від Творця Всесвіту до єдиної істоти у Всесвіті, наділеної свобідною волею.
Щодо оповідання в журналі «Чорні підв’язки»: Траут не мав поняття, що оповідання опублікували. Очевидно, його опублікували багато років тому, адже дата на журналі була квітень 1962 року. Траут випадково зауважив його в кошику з безбарвними старими журналами при вході до крамниці. То були журнали для білизни.
Коли він приніс журнал, касир подумав, що Траут п’яний або недоумкуватий. Все, що він отримає, подумав касир, були фотографії жінок у трусиках. Їхні ноги були розсунуті, з тим усе гаразд, але на них були трусики, тож не до порівняння з розчахнутими бобриками на розпродажу вглибині крамниці.
— Сподіваюсь, вам сподобається, — сказав касир Траутові.
Тобто він сподівався, що Траут знайде якісь картинки, на які зможе мастурбувати, оскільки такою була єдина суть усіх цих книжок і журналів.
— Це я для мистецького фестивалю, — сказав Траут.
Щодо самого оповідання, воно називалося «Дурень-танцівник». Як і в багатьох оповіданнях Траута, у ньому йшлося про трагічний провал у спілкуванні.
Ось його сюжет: Створіння з літаючої тарілки на ім’я Зоґ прибуває на Землю, щоб пояснити, як можна уникнути війни і як вилікувати рак. Зоґ привіз цю інформацію з Марґо, планети, де місцеві спілкувалися за допомогою пуків і чечітки.
Вночі Зоґ приземлився в Коннектикуті. Щойно він торкнувся землі, як побачив будинок у вогні. Він кинувся в будинок, пукаючи і відбиваючи чечітку, попереджаючи людей про жахливу небезпеку, що їм грозила. Господар дому розтрощив Зоґові голову ключкою для ґольфа.
Кінотеатр, де сидів Траут з усіма своїми пакунками на колінах, нічого, крім похабних фільмів, не показував. Музика була заспокійливою. На срібному екрані фантоми молодого чоловіка і молодої жінки невинно смоктали м’які щілини одне одного.