Коли Траут попрямував назад до свого місця в кінотеатрі, він зображав із себе очі, вуха і сумління Творця Всесвіту. Він посилав телепатичні повідомлення Творцеві, хоч де б Він був. Повідомив, що чоловіча вбиральня чиста, як скло. «Покриття під ногами, — сиґналив він з вестибюля, — пружне і нове. Думаю, це якесь чудо-волокно. Воно блакитне. Розумієте, що значить блакитне?» І таке інше.
Коли він зайшов до кінозалу, світло вже ввімкнули. Там був лише адміністратор — він же білетер, і викидайло, і прибиральник. Він вимітав бруд з проходів між місцями. То був білий чоловік середніх років.
— Розваги закінчились, діду, — сказав він Траутові. — Час додому.
Траут не протестував. Але й не пішов відразу. Він роздивився зелену металеву скриньку у задній частині кінозалу. В ній був проєктор, звукова система і плівки. Від скриньки до штепселя на стіні йшов дріт. Спереду скриньки був отвір. Крізь нього і виходили фільми. Збоку скриньки був простий вмикач. Він виглядав ось так:
Траут був заінтриґований: досить було йому клацнути вмикачем, і люди знову почнуть трахатись і лизатися.
— На добраніч, діду, — сказав адміністратор багатозначно.
Траут неохоче відійшов від машини. Він сказав про неї адміністраторові:
— Вона задовольняє таку потребу, ця машина, і нею так легко управляти.
Виходячи, Траут послав це телепатичне повідомлення Творцеві Всесвіту — він служив Його очима, вухами і сумлінням: «Прямую до Сорок другої вулиці. Що ви знаєте про Сорок другу вулицю?»
Розділ 8
Траут вийшов на тротуар Сорок другої вулиці. Це було небезпечне місце. Ціле місто було небезпечним — через хімічні речовини і нерівномірний розподіл багатства і таке інше. Багато людей було як Двейн: вони витворили хімічні речовини у своїх власних тілах, які шкодили їхнім головам. Але були тисячі й тисячі інших людей у тому місті, які купували шкідливі хімікати і ковтали або вдихали їх — або вводили у свої вени пристроями, які виглядали ось так:
Інколи вони навіть запихали ці шкідливі хімікати собі в ануси. Їхні ануси виглядали ось так:
Люди йшли на такі страшні ризики з хімікатами і своїм тілом через те, що хотіли поліпшити якість свого життя. Вони жили в огидних місцях, де творилося лише щось огидне. Вони мали дірку з бублика, тож не могли поліпшити своє довколишнє середовище. Тож натомість вони з усіх сил старалися зробити красивим свій внутрішній простір.
Досі результати були катастрофічними — самогубство, грабежі, вбивства, божевілля і таке інше. Але на ринку весь час з’являлися нові хімікати. За двадцять футів від Траута на Сорок другій вулиці чотирнадцятирічний білий хлопчик лежав без свідомості біля дверей порнографічної крамниці. Він проковтнув пів пінти нового розчинника фарби, який напередодні вперше був на розпродажу. Він також проковтнув дві таблетки, що призначалися на запобігання заразним викидням у рогатої худоби, що називалося хворобою Банґа.
Траут скам’янів на Сорок другій вулиці. Я дав йому життя, яке не варто було проживати, але й дав йому залізну волю до життя. Таке поєднання було звичним на планеті Земля.
Адміністратор кінотеатру вийшов і зачинив за ним двері.
І дві молоді проститутки матеріалізувалися з нізвідки. Вони спитали Траута й адміністратора, чи хотіли б вони розважитись. Проститутки були веселі і небоязкі — через тюбик норвезького крему від геморою, який вони з’їли пів години тому. Виробник не призначав цю речовину для їди. Люди мали впорскувати її собі в анальний отвір.
То були сільські дівчата. Вони виросли на півдні країни, де їхніми предками користувалися як сільськогосподарськими машинами. Однак білі фермери на півдні вже не використовували машини, зроблені з м’яса, тому що машини, зроблені з металу, були дешевші і надійніші і потребували простішого житла.
Тож чорні машини мусили забратися звідти або вмерти з голоду. Вони приїхали до міста, тому що всі інші місця мали ось такі знаки на огорожах і деревах:
Кілґор Траут одного разу написав оповідання «Це значить тобі». Дія відбувалася на Гавайських островах, там, куди мали виїхати щасливі переможці лотереї Двейна Гувера в Мідленд-Сіті. Кожен клаптик землі на цих островах належав лише сорока особам, і в оповіданні Траут змусив тих людей вповні скористатися своїм правом власності. Вони всюди розвішали знаки «Стороннім вхід заборонено».