Це створило жахливі проблеми для мільйонів інших людей на островах. Закон земного тяжіння вимагав, щоб вони прикріпилися десь на поверхні. Або вони стоятимуть на землі, або вийдуть в море і стрибатимуть біля берега.
Але тоді федеральний уряд ухвалив невідкладну програму порятунку. Кожному чоловікові, кожній жінці і дитині, які не володіли майном, надавали велику кульку, наповнену гелієм.
З кожної кульки звисала мотузка з кріпленням. За допомогою кульок гавайці могли далі населяти острови, не чіпляючись до речей, якими володіли інші люди.
Тепер проститутки працювали на сутенера. Він був гордовитий і жорстокий. Для них він був богом. Він відібрав у них свобідну волю, що було цілком нормально. Вони і так її не хотіли. Здавалося, вони віддались на волю Ісуса, наприклад, тож тепер могли жити безкорисно і довірливо — різниця хіба та, що віддались вони на волю сутенера.
Їхнє дитинство скінчилось. Тепер вони вмирали. На їхню думку, Земля була планетою дурисвітів.
Коли Траут і адміністратор кінотеатру, два дурисвіти, сказали, що не хочуть жодних розваг дурисвітів, вмирущі діти потюпали геть, їхні ноги чіплялися землі, відривалися, тоді знову чіплялися. Вони зникли за рогом. Траут — очі й вуха Творця Всесвіту — пчихнув.
— Будьте здорові, — сказав адміністратор. То була повністю автоматична відповідь будь-якого американця, який почув чийсь пчих.
— Дякую, — сказав Траут. Так сформувалася тимчасова дружба.
Траут сказав, що надіється безпечно добратись до дешевого готелю. Адміністратор сказав, що надіється добратись до станції метро на Таймз-сквер. Тож вони пішли разом, підбадьорені відлунням своїх кроків від фасадів будинків.
Адміністратор трохи розповів Траутові про те, якою виглядала для нього планета. Це було місце, де в нього була дружина і двоє дітей, сказав він. Вони не знали, що він керує кінотеатром, де показують порнофільми. Вони думали, що він допізна працює консультантом як інженер. Він сказав, що планета вже не потребує інженерів його віку. Колись інженерів обожнювали.
— Важкі часи, — сказав Траут.
Адміністратор розповів, що брав участь у розробці ізоляційного чудо-матеріалу, який використовували на ракетах до Місяця. Це був фактично той самий матеріал, який надав будинку мрії Двейна Гувера в Мідленд-Сіті його чудесних ізоляційних властивостей.
Менеджер нагадав Траутові слова першого чоловіка, який ступив на Місяць: «Маленький крок для людини, великий стрибок для людства».
— Хвилюючі слова, — сказав Траут.
Він озирнувся через плече, помітивши, що за ними їде білий «олдсмобіль» моделі «Торонадо» з чорним вініловим дахом. Ця машина на чотири сотні кінських сил, з переднім приводом, хуркотала зі швидкістю три милі на годину за десять футів позаду них і вздовж самого тротуару.
Це було останнє, що Траут пам’ятав, — «олдсмобіль» позаду них.
Коли отямився, він стояв навкарачки на гандбольному майданчику під мостом Квінсборо на П’ятдесят дев’ятій вулиці, неподалік від Іст-рівер. Штани і труси були спущені на щиколотки. Гроші пропали. Пакунки валялися довкола нього — смокінґ, нова сорочка, книжки. З одного вуха сочилася кров.
Поліція застала його в мить підтягання штанів. Вони засліпили його ліхтариком, коли він притулився спиною до гандбольного щита на майданчику і заціпеніло вовтузився з ременем і ґудзиками на ширіньці. Поліціянти вирішили, що вони спіймали його на якомусь порушенні громадського порядку, спіймали за роботою в обмеженій палітрі старого чоловіка — виділенням і алкоголем.
Він не зовсім був без цента. В кишені для годинника залишилося десять доларів.
У шпиталі встановили, що Траут не був серйозно поранений. Його відвезли до поліційного відділка, де допитали. Він міг сказати тільки одне: його викрало абсолютне зло в білому «олдсмобілі». Поліціянти допитувались, скільки людей було в машині, який був їхній вік, їхня стать, колір шкіри, манера говорити.
— Усе, що мені відомо, — це навіть могли бути не земляни, — сказав Траут. — Усе, що мені відомо, цю машину міг захопити розумний газ із Плутона.
Траут сказав це дуже невинно, але його коментар виявився першим мікробом в епідемії отруєння мізків. Ось як хвороба поширилась: наступного дня репортер написав статтю для «Нью-Йорк Пост» і почав її цитатою Траута.
Стаття з’явилася під заголовком: