Коли 1979 року Кілґор Траут отримував Нобелівську премію з медицини, він проголосив:
— Кажуть, що не існує такого явища як проґрес. Той факт, що людські істоти тепер єдині тварини, які залишилися на Землі, видається мені доволі непевною перемогою. Ті з вас, хто ознайомлений з моїми попередніми друкованими працями, зрозуміє, чому я особливо тужив, коли загинув останній бобер.
Проте коли я був хлопчиком, цю планету населяли два чудовиська, і сьогодні я святкую їхню загибель. Вони прагнули знищити нас або принаймні зробити наше життя безцільним. Вони наблизились до успіху. Вони були жорстокими супротивниками, а мої друзі, бобри, такими не були. Леви? Ні. Тигри? Ні. Леви і тигри майже весь час дрімали. Чудовиська, яких я назву, ніколи не дрімали. Вони населяли наші голови. То були свавільні бажання — жадоба золота і, спаси господи, прагнення вхопити поглядом трусики дівчинки.
Я вдячний, що ці бажання такі сміховинні, бо вони навчили нас, що людська істота може повірити в будь-що і поводитись пристрасно, керуючись цією ідеєю — будь-якою ідеєю.
Тож тепер ми можемо збудувати безкорисливе суспільство, присвятивши безкорисливості те шаленство, з яким ми колись віддавалися золоту і трусикам.
Він зробив паузу, а тоді прочитав з перекошеними губами початок віршика, якого хлопчиком навчився вигукувати на Бермудських островах. Віршик був тим зворушливіший, адже згадував дві країни, що вже не існували.
— Англію бачу, — казав він, — Францію бачу…
Насправді жіночі трусики на час історичної зустрічі Двейна Гувера і Траута вже стрімко знецінилися. Ціна золота все ще зростала.
Фотографії жіночих трусиків не вартували того паперу, на якому вони друкувалися, і навіть високоякісні кольорові відео розчахнутих бобриків не мали попиту на ринку.
Був час, коли примірник найпопулярнішої Траутової книжки «Чума на колесах» приносив аж дванадцять доларів — завдяки ілюстраціям. Тепер її пропонували за долар, і люди, які платили хоча б стільки, робили це не через картинки. Вони платили за слова.
Слова в цій книжці, до речі, були про життя планети, що вмирала, на ім’я Лінґо-Три, чиї мешканці нагадували американські автомобілі. Вони мали колеса. В рух їх приводили двигуни внутрішнього згорання. Споживали вони викопне пальне. Однак їх не виготовляли. Вони розмножувалися. Вони відкладали яйця, в яких були маленькі автомобільчики, і ці немовлята дозрівали в озерцях нафти, що витікала з дорослих двигунів.
До Лінґо-Три навідувались космічні мандрівники, які виявили, що створіння вимирають ось чому: вони зруйнували ресурси планети, зокрема її атмосферу.
Космічні мандрівники не здатні були багато запропонувати щодо матеріальної допомоги. Автомобільні створіння сподівалися позичити трохи кисню, а також попросити відвідувачів перенести хоча б одне яйце на іншу планету, де воно могло б вилупитись, де автомобільна цивілізація могла б відновитися. Але найменше яйце важило сорок вісім фунтів, а самі космічні мандрівці були зростом лише дюйм, а їхній космічний корабель був навіть менший за взуттєву коробку землян. Мандрівники прилетіли із Зельтольдімару.
Представником від Зельтольдімару був Каґо. Каґо сказав: єдине, що він може зробити, — це розповісти іншим у Всесвіті, якими прекрасними були автомобільні створіння. Ось що він сказав усьому тому мотлоху, що ржавів, в якого закінчився бензин: «Вас не стане, але про вас не забудуть».
Ілюстрацією до оповіді в цьому місці були дві малі китаянки, на вигляд близнючки, які сиділи на дивані з розведеними ногами.
Тож Каґо і його смілива команда зельтольдімарців, всіх до одного гомосексуалів, мандрувала Всесвітом, оберігаючи живу пам’ять про автомобільні створіння. Нарешті вони прибули до планети Земля. З усією простодушністю Каґо розповів землянам про автомобілі. Каґо не знав, що людських істот так само легко, як холера чи бубонна чума, могла косити одна-єдина ідея. На Землі не існувало імунітету від божевільних ідей.
І ось тут, за словами Траута, була причина, чому людські істоти не могли відкидати ідеї через те, що ті погані:
— Ідеї на Землі були ознаками дружби чи ворожнечі. Їхній зміст не мав значення. Друзі погоджувалися з друзями для того, щоб виразити приязнь. Вороги сперечалися з ворогами для того, щоб виразити ворожість.