Ідеї, яких дотримувались земляни, не мали значення впродовж сотень тисяч років, оскільки люди і так нічого не могли з ними зробити. Ідеї з однаковим успіхом могли бути ознаками будь-чого.
Навіть існувала приказка про марність ідей: «Якби бажання були кіньми, жебраки їздили б верхи».
І тоді земляни винайшли інструменти. Раптом злагода з друзями могла стати певним самогубством, а то й чимось гіршим. Але вони й далі погоджувались, не заради здорового глузду, ввічливості чи самозбереження, а задля приязні.
Земляни і далі були приязними, коли натомість слід було думати. І навіть коли вони створили комп’ютери, щоб ті трохи думали замість них, вони спроєктували їх не так задля мудрості, як задля приязні. Тож вони були приречені. Жебраки-самогубці могли їздити верхи.
Розділ 3
За сторіччя після прибуття Каґо на Землю, згідно з Траутовим романом, усі форми життя на цій колись мирній, вологій і живильній блакитно-зеленій кулі вмирали або вже вмерли. Всюди валялися оболонки великих жуків, яких люди створили і яким поклонялися. То були автомобілі. Вони знищили все.
Маленький Каґо загинув задовго до того, як загинула планета. Він спробував виступити з промовою про пороки автомобіля в одному з барів Детройта. Але він був такий мацьопий, що ніхто не звернув на нього уваги. Він на хвилю приліг, щоб перепочити, і п’яний робітник з автозаводу подумав, що це сірник. Він убив Каґо, кілька разів чиркнувши ним об барну стійку.
До 1972 року Траут отримав лише один лист від фана. То був лист від ексцентричного мільйонера, який найняв приватну детективну аґенцію, щоб з’ясувати, хто такий Траут і де він живе. Траут був такий непомітний, що пошуки коштували вісімнадцять тисяч доларів.
Лист від фана дійшов до нього в його напівпідвалі в місті Когосі. Написаний він був від руки, і Траут зробив висновок, що авторові років десь чотирнадцять. У листі говорилося, що «Чума на колесах» — це найвидатніший роман англійською мовою і що Траут має стати Президентом Сполучених Штатів.
Траут прочитав листа вголос своєму папузі.
— Справи йдуть на краще, Білле, — сказав він. — Я завжди знав, що так і буде. Ось послухай.
І прочитав йому листа. В листі нічого не свідчило про те, що автор на ім’я Еліот Роузвотер був дорослим, казково багатим.
Кілґор Траут, до речі, не міг би стати Президентом Сполучених Штатів без конституційної правки. Він не народився в межах країни. Його місцем народження були Бермудські острови. Його батько, Лео Траут, залишаючись американським громадянином, багато років працював у Королівському орнітологічному товаристві — охороняв єдине у світі місце гніздування бермудських орланів-білохвостів. Ці великі зелені морські орли згодом вимерли, і ніхто нічим не допоміг.
В дитинстві Траут бачив, як помирають ці орлани-білохвости, один за одним. Його батько доручив йому меланхолійний обов’язок вимірювати розмах крил у мертвих птахів. То були найбільші створіння на планеті, що самостійно літали. І останній труп мав найбільший розмах крил, а саме дев’ятнадцять футів, два і три чверті дюйма.
Коли вигинули всі орлани-білохвости, було виявлено, що їх убило. Це був грибок, який атакував їхні очі та мозок. Люди занесли цей грибок у їхнє гніздище в невинній формі мікозу ніг.
Ось як виглядав прапор рідного острова Кілґора Траута:
Тож Кілґор Траут мав депресивне дитинство, незважаючи на сонячну погоду і свіже повітря. Песимізм, який охопив його в пізніші роки, який зруйнував три його шлюби, який вигнав з дому його єдиного сина, Лео, в чотирнадцять років, цілком імовірно корінився у гіркувато-солодкій мульчі орланів-білохвостів, що гнили.
Лист від фана прийшов надто пізно. Нічого доброго в цьому не було. Кілґор Траут сприйняв його як втручання в приватне життя. В листі Роузвотер обіцяв, що прославить Траута. Ось що сказав про це Траут, лише з папугою за слухача:
— Не пхайтеся в мій похоронний мішок.
Похоронний мішок був великий пластиковий конверт для свіжовбитого американського солдата. То був новий винахід.
Я не знаю, хто придумав похоронний мішок. Зате я знаю, хто придумав Кілґора Траута. Я.
Я дав йому криві зуби. Дав волосся, але зробив його сивим. Я не дозволяв йому зачісуватись або ходити до перукаря. Воно росло в нього довгим і заплутаним.