Выбрать главу

Фіолетовий кролик ніби провалився під землю. Коли пошуки та розпитування людей нічого не дали, Григорій Іванович настільки змінився, відгородившись від усіх, що рідні за нього аж переполошилися. Старший прапорщик Величко перестав розмовляти. Пригнічений, мовчазний, почорнілий, він цілими днями сидів на лавці у своєму саду, закутавшись у теплу куртку, і дивився на пожовкле листя на землі, яке навіть не хотів згрібати. Він занедбав своїх кролів, за якими доглядала тільки дружина.

Через місяць він зібрав дружину, доньку та онука, посадив їх на дивані, сам став перед ними, заклавши руки за спину, і твердо сказав, що розпродасть усіх кролів.

Ошелешена дружина одразу на нього накинулася:

— Ти при своєму розумі? Стільки зусиль! Стільки років! Ти забув, як ми останню копійку в твоїх кролів вкладали?! Ти забув, як їх важко вирощував? Як їздив в інші області і скуповував, щоб були нормальні породи?

Маша відразу вивела Ростиславчика в іншу кімнату й увімкнула йому телевізор.

— Ти нічого не розумієш, — сухо сказав він.

— Та забудь ти про свого фіолетового кролика! Скільки нервів мені з’їв тими кролями! Кожен день — кролі і тільки кролі! Зранку — кролі, в обід — кролі, ввечері — кролі, вночі — так само розмови про кролів!

— Ти нічого не розумієш, — ніби механічно повторив Величко.

— Трагедія велика, — не вгамовувалася дружина, — пропав якийсь кролик. У дві тисячі третьому — тоді була трагедія, коли майже всі кролі померли! Тоді так не побивався за ними!

— Ти не розумієш, — втретє тихим голосом повторив чоловік, — я досягнув неможливого.

Але тиждень за тижнем — і вони заспокоїлися, хоча й враження від тієї важкої розмови й досі було гнітючим.

Маша прийшла з Ростиславчиком перед Новим роком — допомогти поставити та прикрасити іграшками ялинку. Бадьорий Григорій Іванович спершу грався з онуком солдатиками, потім поставив ялинку, з горища дістав ящики з новорічними іграшками та дощиком. Коли його дружина покликала Ростиславчика їсти на кухню, разом із Машею він прикрашав ялинку.

— Ну, де цей твій дружбан Дністровий? — вчепився він до доньки, одягаючи на ялинку корону. — Чого не приїжджає?

— Як і ми — у клопотах, — усміхнулася Маша й подала йому синю скляну кульку на мотузочці.

— Ух, бандерівець, католик клятий, — пробубонів старший прапорщик Величко і повісив кульку на ялинку.

— Він не бандерівець і не католик, — усміхнулася Маша.

— Нема на нього Івана Сірка, — взяв іншу іграшку.

— Ага — Денікіна… — підколола його донька.

— Так! Антона Івановича нема на нього! Мій предок, штабс-капітан Величко йому б точно яйця відірвав! Подай мені ще іграшок.

— Кому? Денікіну?

— Т-так… Я тобі щас дам, Денікіну… Так-от — тоді контррозвідка вміла працювати. І штабс-капітан Величко знав, що нада з такими робити. Ну, так коли він приїде? Нема з ким випити.

— Так він уже не п’є.

Григорій Іванович знехотя сказав:

— Ладно. Далі — одягай сама, — і пішов у свою майстерню.

Після розведення кроликів, яких він минулого місяця нарешті розпродав, старший прапорщик Величко знову робив лопати з іржостійкої сталі, а також інший садово-городній інвентар. У нього було багато якісного матеріалу. Стратегічні бомбардувальники ТУ-22 з місцевого аеродрому даремно не пропали: сарай був повністю закладений листами блискучого металу. Замовлення поступали часто. Його інструменти славилися серед дачників усього Ніжина та округи.

13 квітня 2013, Київ

Скляні кістки

Сорокап’ятирічний брюнет із погаслими очима, психотерапевт Валентин Ярема з дитинства мріяв займатися активним спортом, але важка хвороба кісток, яку в народі називають «скляні кістки» — коли ті вразливі до фізичних навантажень і є надто крихкими, не дозволяла цього робити. Ще в дошкільному віці Валентин отримав понад двадцять переломів кінцівок і переніс купу операцій, коли в його тіло вставляли спиці для скріплення зламаних кісток, а потім ті спиці витягували, розрізаючи його руки й ноги; і це було безкінечно, рік за роком, операція за операцією, палата за палатою, медогляд за медоглядом, а потім не менш безкінечні розпрацьовування хворих кінцівок, постійні масажисти і санаторії, одне слово, суцільні муки, страждання й незручності.