— Стоп!
— Щороку відпочиваєш на якійсь йобаній Майорці і навіть не уявляєш, де взяти гроші, щоб доньці купити іграшку чи одяг. Що ти можеш знати про мої мотиви?!
— Та пішла ти!
У незручній історії з видавцем Тоня Трюфель подумки себе заспокоювала, що мимоволі сама цього прагнула, що це насправді був її усвідомлений вибір, її бажання, що цей непривабливий товстун — якщо подумати — навіть досить милий.
Ввечері на сеанс у скайп знову вийшла матір і розчаровано сказала, що цих грошей навіть на півціни не вистачить — чоботи на Уляну коштують уже, як на дорослого.
— Мам, це правда, — показалася на моніторі з-за голови бабусі мармиза доньки з великим бутербродом і знову зникла.
— Я щось придумаю, — глухо сказала Тоня Трюфель.
Наступного дня, близько обіду, коли Тоня вийшла в дешеву забігайлівку біля своєї редакції в промисловій зоні, на мобілку зателефонував видавець. Він сказав, що це коштуватиме тисячу доларів. Тоня Трюфель страшенно розхвилювалася:
— Як тисяча доларів? Це дуже дорого!
— Можна дешевше, але тоді треба робити значно менший тираж і використовувати дешевший папір та матеріали.
— На скільки дешевше?
— Треба подумати. Приїжджай до мене в офіс — після роботи.
Тоня Трюфель поїхала на інший край міста до видавця. В офісі вже нікого не було, лише він. Відчинив їй і повів у свій кабінет, механічно сів за великий вишневий стіл. Кволим жестом показав Тоні на м’якенький диван навпроти і взявся за калькулятор. Вона дивилася, як його два масних пальці вистукували по великому чорному калькуляторі, а лоб вкривався зморшками від розрахунків. Він запропонував видати п’ятсот примірників, сказав, що це непоганий тираж для поетичної збірки. І це лише тисяча доларів — два бакси за примірник. Такої ціни ніхто не запропонує. Тоня Трюфель протестувала і сказала, що в неї нема тисячі доларів. Це була правда, бо сто доларів вона спустила: трохи грошей пропила після вручення премії, а іншу незначну частину відправила поштою доньці на зимові чоботи.
— Тоді давай так: триста примірників. Це також непогано.
— Ні! — від згадки про триста примірників їй стало взагалі кепсько на душі.
Видавець почав виправдовуватися, що є об’єктивні витрати, які не залежать від тиражу: верстка книги, робота літредактора, робота оформлювача обкладинки, доставка книги з друкарні — бензин для машини. Тоня Трюфель протестувала, що сама оформить книгу і сама її вичитає, бо тямить у літературному редагуванні. Вони півгодини сварилися до найменших дрібниць і деталей, чи буде м’яка обкладинка, чи тверда, але, врешті-решт, зійшлися на тиражі чотириста примірників за дев’ятсот доларів. Подумки Тоня вирішила трохи докласти грошей зі своєї майбутньої зарплати.
Видавець пожвавився, підскочив із крісла й запропонував це відзначити. Він одразу дістав із-під столу пакет і виклав на поверхню пляшку мартіні, декілька бутербродів у харчовій плівці, яблука та коробку дешевих цукерок. Видавець підійшов до кулера й узяв із нього кілька пластикових стаканчиків. Тоня Трюфель була дуже голодною і дивилася на бутерброди. Вони випили по першій. Видавець розпустив свою дурнувату краватку зі слониками, сказав, що сьогодні при параді, бо їздив до чиновників, закурив і кинув пачку «мальборо» на стіл. Тоня гризла холодний бутерброд із нарізками шинки, квашеного огірка та вареного яйця. Видавець хвалився, що читав її вірші, що вони йому дуже подобаються і що на книгу неодмінно чекає успіх.
Коли Тоня Трюфель запитала, де він читав її вірші, то видавець зробив вигляд, що не почув, і далі теревенив про успіх майбутньої книги.
Вони випили знову, потім знову. Тоня з’їла ще один бутерброд і взялася за яблуко. Вона також закурила «мальборо», бо через постійний брак грошей економила на цигарках і переважно пригощалася куривом у знайомих. Від мартіні вона трохи попливла, але настрій у неї був хороший. Видавець обережно поліз її обіймати, вона була цим здивована, але не пручалася. Нарешті він рукою відсунув монітор і завалив Тоню на стіл одразу біля попільнички, пляшки і закуски. Тоня Трюфель відчувала, як одна його рука міцно стискала їй шию, а інша розстібнула на джинсах ремінь і зняла з неї все. Видавець вовтузився недовго, захекано сопів, ліг на зігнуту Тоню, міцно стискаючи під нею груди, потім кілька хвилин віддихувався, нюхаючи її волосся. Вони допили мартіні, ще покурили, він дбайливо підсунув їй папірець угоди, і вона його підписала.
Видавець відвіз її на таксі додому. Тоня Трюфель довго лежала у ванній і думала, слухаючи як із телевізором розмовляє її хазяйка — тьотя Клава. Тоня вийшла з ванни, і тьотя Клава сказала, що вона сьогодні трохи дивна.