— Ти здорова?
— Усе прекрасно.
— Ти виглядаєш, як хвора.
— Ні — я не хвора.
— Але ти бліда!
— Усе нормально. У мене скоро вийде перша книга.
Тьотя Клава зраділа і дістала пляшку домашнього вина, вони разом приготували різотто, повечеряли і випили кілька чарочок.
Наприкінці листопада вийшла перша поетична збірка Тоні Трюфель. Від радості їй розпинало груди.
Вона приїхала у видавництво, і їй дали на руки п’ять авторських примірників. Тоня Трюфель накинулася на видавця:
— Чому так мало?
— За договором, а він у нас стандартний, ми видаємо авторам п’ять авторських примірників.
— Але ж ви нічого не втрачаєте?
— Такі правила.
— Це холуйські правила!
— Тоню, будьте стриманішими…
Вона намагалася бути стриманішою, але невдовзі знову спалахнула. Тоня Трюфель сварилася, що це свинство — друкувати книгу за чужі гроші, нічим не ризикувати і видавати на руки лише п’ять авторських примірників. Видавець спокійно розвів руками:
— Це ще добрі умови, бо великі видавництва «таке», — потряс він книгою у повітрі, — не видавали б навіть за гроші.
— Що??? — від видовища Тоню аж пересмикнуло, і вона густо почервоніла від гніву.
Поетеса взяла свої п’ять примірників, грізно гримнула дверима і, ні на кого не дивлячись, вибігла з видавництва. На вході вона мало не збила з ніг літню пані, яка розмовляла по мобільному. Тоня Трюфель їхала в тролейбусі до найближчої станції метро і гірко ридала. Розчарування були настільки нестерпними, що вона навіть не мала сили поглянути на свою першу поетичну книгу, п’ять примірників якої лежали в її невеликому наплічнику.
Тоня Трюфель швидко прийшла до тями, обдзвонила всіх своїх подруг і поскаржилася на скажену, нікчемну, спітнілу свиню — видавця, цього дешевого вилупка, афериста, зачуханого совкового мужлана. Вона говорила так емоційно й голосно, що пасажири у тролейбусі уважно за нею стежили. Подруги її заспокоювали і казали, що все минеться, не варто через мудаків так паритися.
Врешті-решт друзі через кілька тижнів зробили презентацію її поетичної книги, перед тим розмістивши оголошення на сайтах і в соцмережах. На захід прийшло до сорока людей, однак видавець на презентацію навіть не з’явився, а збірка у книгарні так і не надійшла. Вона перед тим телефонувала йому, гнівалася, але він був непохитним і казав, що не відправлятиме машину на презентацію, на якій куплять десять примірників книжки, — це економічно невигідно, якщо їй треба — хай приїжджає, бере книги в руки під реалізацію. Тоня Трюфель почувалася приниженою, розчавленою, нікому не потрібною та беззахисною. Першим ділом їй хотілося ретельно вимитися від того спітнілого й огидного тіла, яке нещодавно нею володіло, їй здавалося, що його піт і запах досі не змито.
Попри все презентація виявилася успішною. Тоню Трюфель записали на відео та повісили її читання поезії на ютубі, а на одному з літературних сайтів вийшов репортаж про презентацію з фотографіями. Підтримати молоду поетесу прийшло навіть декілька старших літературних авторитетів, які виступили з теплим словом.
На зимові канікули доньки вона вирвалася в рідне містечко. Вони вдвох блукали парком, ходили до озера, скутого білосніжною кригою. Самотні зимові рибалки сиділи на своїх металевих ящичках і не звертали на них увагу, смикаючи своїх окунців. Матір і мала багато фотографувалися, сміялися, кидали одне в одного сніжками. Коли Тоня Трюфель повернулася в столицю, то знову виклала фотки на своєму акаунті в соцмережі. Друзі, приятелі, шанувальники знову насипали під ними лавину захоплених коментарів і побажань добра, любові, здоров’я. Проте один коментар її засмутив: це було повідомлення від незнайомої дівчини під анонімним ніком. Тоня здогадалася, що ця дівчина працює у видавництві, де вийшла її перша поетична збірка. Незнайомка сказала, що книга вийшла накладом двадцять примірників. Після мимовільного розчарування Тоня Трюфель відчула цілковиту байдужість і більше про це не думала.
Через декілька тижнів головний редактор журналу, непривітний, сухий, передпенсійний педант, викликав її до себе. Він був суворий і неприступний на вигляд, говорив мало і глухо, не дивлячись їй в очі. Тоню скоротили. Вона здогадувалася, що керівництву не дуже подобалося те, як вона постійно піариться — виступає по радіо та телебаченні, як її обличчя час від часу з’являється в газетах. Після кількох нічних пиятик вона — так трапилося — здала наполовину вичитаний журнал, бо голова після алкоголю не варила.