У районній газеті Коля Мигаль також складав кросворди, в яких постійно робив грубі помилки, від чого пенсіонери райцентру завжди обурювалися, коли знаходили правильне слово, однак кросворд передбачав слово інше. Коля Мигаль — певно з бодуна — в одному кросворді ріку Конго розмістив в Латинській Америці та назвав Ньютона відомим письменником. Але це вже інша історія. Цей журналіст також писав астрологічні прогнози, які пані Леся теж любила і, надихнувшись цими прогнозами, постійно телефонувала своїй доньці у Тернопіль, чого їй на цьому тижні робити не слід або ж навпаки — що слід робити негайно.
Це все тривало з року в рік і стало звичкою. Пані Леся телефонувала до доньки Ганни і тим самим стурбовано-монолітним тоном починала:
— Доню, цей тиждень буде для тебе складним, особливо у фінансовому питанні, тому…
— О боже, — трохи знервовано перебивала її донька Ганна, якій подібні дзвінки за останні десятиліття просто вже набридли. Вона розпитувала матір, що їй привезти, як у неї зі здоров’ям, але пані Леся далі бралася за своє й одного разу видала таке:
— У тебе на цьому тижні буде одне знайомство — мужчина.
— Ма-а, може досить?
— Але ти за жодних обставин не повинна впускати його у своє життя, він наламає дров, ти будеш нещасною.
— Мамо, чого ти знову обчиталася? Що за ацтой тобі підсунули? Я краще привезу тобі кілька чисел журналу «Форбс», щоб ти хоч побачила, в якому ми всі світі живемо.
— Жени від себе всіх мужчин цього тижня. Чуєш, доню? — ніби не чула її слів пані Леся.
— Чую, — на автоматі ліниво відповіла Ганна, щоб спекатися цієї теми, а про себе думала, що все це — безнадійно, вона ніколи не зміниться.
Донька Ганна нудьгувала й дратувалася від подібних тирад і завжди переводила розмову на інше. Але того тижня на дні народженні подруги зі свого бутика, де працювала товарознавцем, вона справді познайомилася з надзвичайним сорокарічним блондином-красунчиком, який одразу їй сподобався і з яким вона закрутила роман. Любов, проте, виявилася не дуже тривалою. Ганна несподівано завагітніла, коли вони кохалися бухими, а красунчик, коли про це дізнався, відразу знявся в невідомому напрямку. Його ніде не могли знайти. Від розпачу Ганна зробила аборт, на який пішли всі її заощадження. Про цей епізод вона навіть боялася розповідати матері, бо та допікала б їй усе життя, пиляла на кожному кроці.
Але з роками донька помітила, що прогнози її матері іноді справджуються. І це її насторожило. Одного разу матір сказала, щоб вона не позичала гроші кращій подрузі — і справді, краща подруга після відмови Ганни позичила гроші в іншої кращої подруги, якій не віддає позику вже третій чи четвертий рік.
На прогнози пані Лесі, певно, звернули увагу й інші люди, бо вона говорила про те, «як ляжуть планети», скрізь. Пані Леся говорила про свої прогнози щодня, говорила своїм подружкам-пенсіонеркам на лавочці біля під’їзду, говорила про застереження від планет людям у місцевому автобусі, який віз її на дачу, говорила про ці планети з сусідами та знайомими на дачі, а також із мешканцями свого будинку — а це аж три під’їзди, зі знайомими продавчинями на ринку, в магазинах та аптеках, не кажучи вже про родичів і колежанок із дитинства, школи та молодості.
Невдовзі за нею закріпилося ім’я «планетниця», і люди, коли бачили її в місті, шанобливо віталися й казали: он пішла відома планетниця, пані Леся.
Коля Мигаль, певно з бодуна, і далі писав свої статті про інші світи, планети та всесвіт, а планетниця пані Леся й далі ними надихалися, породжуючи у своїй уяві все нові й нові візії. Вона дивилася на людей як на піщинок, котрі заповнювали своїми долями всесвіт, і говорила їм усе, про що вони хотіли почути. Невдовзі пані Леся напрацювала свою цільову аудиторію чи, як кажуть менеджери, базу клієнтів. Люди потягнулися до планетниці за порадами, одні їй телефонували й домовлялися про зустріч, інші просто приходили і відразу натискали дзвінок квартири, ще інші просто перестрівали на вулиці чи ринку й заводили бесіду, а ще інші запрошували пані Лесю, відому планетницю, до себе в гості на чай із тістечками. Пані Леся стала відомою та авторитетною людиною, і всі прагнули з нею спілкуватися: майже не було скептиків, які раніше насміхалися над її дивакуватістю чи зневажали поза очі.
На дачі пані Леся навіщувала сусідові, що його донька успішно вийде заміж за чорнявого ровесника, що в нього буде внук і що справи його родини підуть на краще. Все так і сталося: до міста приїхав тридцятилітній симпатичний чоловік із грошима, який заснував свій бізнес — побудував біля в’їзду до міста, одразу на трасі, готель, одружився на доньці сусіда по дачі пані Лесі, і в цього сусіда невдовзі народився внук, дуже схожий не лише на батька, а й на діда. Сусід по дачі пані Лесі був на сьомому небі від щастя і розповідав про це чудо-пророцтво мало не біля кожного паркану. Зять сусіда втягнув у свій бізнес усю родину дружини: працевлаштував не лише тестя й тещу, а й двоюрідних братів і сестер. Одні родичі куховарили в готельному барі, інші займалися прибиранням, ще інші — поставками необхідного.