Тож Y. Т. ковзає вниз крутосхилом до важкої залізної брами «Білих колон» і чекає, коли брама відкотиться вбік, чекає, чекає — але брама, здається, не поспішає відчинятися. Ніякого лазерного сканера, що має висунутися з вартівні та з’ясувати, хто така Y. Т. Систему перевантажено. Якби Y. Т. була тупою куркою, то пішла б до МетаКопа і запитала, в чому річ. МетаКоп сказав би: «Питання безпеки міста-держави» — і все. Ох, ці міськлави! Ці міста-держави! Такі маленькі, такі беззахисні, що буквально все, навіть непідстрижений газон чи надто гучне стерео, стають питаннями національної безпеки.
Об’їхати загорожу не варіант: по всьому периметру Білі Колони оточує восьмифутовий залізний паркан заводської роботи. Вона під’їздить до брами, хапається за ґрати, шарпає, але ці ґрати надто великі та дебелі, щоб їх шарпали.
МетаКопам заборонено спиратися на Транспот — так вони виглядали б слабкими і лінивими. Їм дозволено майже спиратися, справляти враження, що спираються, вони можуть навіть усім своїм виглядом демонструвати, що хочуть спертися на машину, як ось цей тип, але по-справжньому спиратися їм заборонено. До того ж, бувши при повному параді, сяйві та величі Персонального Портативного Службового Комплекту на Персональній Модульній Службовій Портупеї, вони запросто можуть подряпати Транспорт.
— Дядьку, підключи бар’єр до мережі, а то мені ще багаж доставляти, — каже Y. Т. до МетаКопа.
З тильної частини Мобільного Транспорту долинає мокрий цямкий звук. Він недостатньо гучний, щоб здаватися пострілом: це м’яке хлюпання густого харчка, виплюнутого бидланом через згорнутий трубочкою язик, це далеке приглушене хлюпання дитини, котра гарно сходила по-великому. Рука Y. Т., яка й досі тримається за ґрати, на мить застигає, а сама вона відчуває водночас і жар, і холод. Вона ледве здатна ворухнути рукою. Вчувається запах вінілу.
Напарник МетаКопа вилазить із заднього сидіння Мобільного Транспорту. Вікно на задніх дверях опущене, але всередині все таке чорне і лискуче, що цього не можна було сказати напевне, поки не відчинилися двері. Обидва МетаКопи під гладенькими чорними шоломами та окулярами нічного бачення либляться. У того, що зараз вилазить, при собі Засіб Хімічного Стримування Малого Радіусу — харкомет. Їхній маленький план спрацював. Y. Т. не здогадалася націлити своє «Лицарське забрало» на заднє сидіння і перевірити, чи немає там снайпера, який може пульнути в неї слизом.
Потрапивши у повітря, харчок збільшується приблизно до розмірів футбольного м’яча. Милі непоказних, але надміцних волокон, ніби спаґеті. Соус на цих спаґеті липкий, слизуватий і попервах рідкий, але майже одразу після пострілу застигає.
МетаКопам довелось озброїтися такими штуками, оскільки працювати доводиться в настільки крихітних франшистанах, що переслідування просто неможливе. Зловмисники — майже завжди безневинні трешери — завжди за три хвилини ходу на скейті від порятунку в сусідній франшизі. Окрім того, неймовірний об’єм Персональної Модульної Портупеї — ця штука більше схожа на канделябр, з усім тим, що на неї почеплено, — сповільнює їх настільки, що коли вони намагаються бігти, перехожі починають реготати. Тож замість скинути кілька фунтів, вони просто навішують на свою збрую ще більше всілякого лайна, як-от харкомет.
Шмаркляста, нитчаста крапля речовини обліпила її руку та передпліччя, прив’язавши до ґрат брами. Зайвий слиз котиться донизу і стікає по ґратах, але уже почав загусати, перетворюючись на ґуму. Кілька вільних кінців волокон пролетіли вперед та вхопили її за плече, груди і підборіддя. Вона задкує, і клейковина відокремлюється від волокон, тягнучись довжелезними, нескінченно тоненькими ниточками, ніби гаряча моцарела. Вони миттю схоплюються, тверднуть, а тоді ламаються, згортаючись у спіралі, ніби дим. Тепер, коли липучка відчепилася від обличчя, стало трохи легше, але рука досі майже цілком знерухомлена.
— Даним повідомленням застерігаємо вас, що будь-який рух з вашого боку, не попереджений безпосередньо вербальною авторизацією з мого боку, може становити для вас пряму фізичну загрозу, а відтак існують певні психологічні та, можливо, залежно від вашої особистої системи вірувань, духовні ризики як наслідок вашої особистої реакції на вищезгадану фізичну загрозу. Будь-який рух з вашого боку сприймається за безумовну та необоротну згоду на подібні ризики, — каже перший МетаКоп. На його поясі маленький гучномовець, який перекладає сказане синхронно іспанською та японською.
— Або, як ми казали раніше, — додає другий МетаКоп, — стояти, мудло!
Неперекладне слово лунає з динаміка, вимовлене як «мудльо» та «мудуро» відповідно.
— Ми авторизовані офіцери «МетаКопів без обмеженої відповідальності». Згідно з пунктом 24.5.2 Кодексу Білих Колон ми вповноважені виконувати обов’язки поліційних сил на цих територіях.
— Наприклад, шугати безневинних скейтерів, — коментує Y.T. МетаКоп вимикає перекладач.
— Розмовляючи англійською, ви даєте безумовну та необоротну згоду на те, що все наше подальше спілкування відбуватиметься англійською мовою.
— Ви навіть не доганяєте, що вам каже Y. Т., — каже Y. Т.
— Вас ідентифіковано як Об’єкт Розслідування у Зареєстрованій Кримінальній Події, яка, згідно з наявною інформацією, відбулася на суміжній території, а саме — в Конюшнях Віндзорських Височин.
— Дядьку, то ж інша країна. Це Білі Колони!
— Згідно з положеннями чинного законодавства Конюшень Віндзорських Височин ми вповноважені контролювати виконання законів, стежити за дотриманням вимог національної безпеки та суспільної гармонії, зокрема на вказаній території. Угода між Конюшнями Віндзорських Височин та Білими Колонами вповноважує нас узяти вас під тимчасову варту аж до остаточного розв’язання питання про ваш статус як Об’єкта Рослідування.
— Капець тобі, — перекладає другий.
— Оскільки загальна лінія вашої поведінки була неагресивною, а видимої зброї на вас немає, ми не маємо повноважень вдаватися до героїчних заходів з метою забезпечення кооперації з вашого боку, — каже перший МетаКоп.
— Будь гарною дівчинкою, і всьо буде чотко.
— Проте ми оснащені різноманітним приладдям, зокрема, але не виключно, стрілецькою зброєю, яка, у разі застосування, може становити величезну і пряму загрозу вашому здоров’ю та благополуччю.
— Шарпнешся — і ми тобі жбан відстрелимо, — товче своєї другий.
— Блядь, просто відклейте мою руку, — дратується Y Т. Усе це вона чула вже мільйон разів.
У Білих Колонах, як і в більшості міськлавів, немає ні в’язниці, ні відділка. Так немодно. Ціни на нерухомість. Подумайте про додаткову відповідальність. У МетаКопів при дорозі є своя точка — така собі штаб-квартира, а щодо в’язниці, місця для утримання habeas, якогось приблудного corpus, то воно є чи не в кожному порядному закладі.
Вони їдуть у Мобільному Транспорті. Руки Y. Т. скуті попереду. Одна досі обліплена ґумовим слизом, від неї так сильно штинить випарами вінілу, що обидва МетаКопи опустили свої вікна. Добрих шість футів цих волокон спадають їй на коліна, волочаться підлогою Транспорту, звисають з дверей і спадають на дорогу. МетаКопи не паряться, їдуть собі центральною смугою, час від часу зупиняються, аби злупити штраф за перевищення швидкості, поки ще перебувають у своїй юрисдикції. Водії навколо них їдуть повільно і вдумливо, їх лякає сама думка про те, щоб зупинитися і пів години вислуховувати різні дисклеймери, поради та плутані обґрунтування законності підстав для їхнього затримання від таких-от, як ці. Коли-не-коли повз них лівою смугою з увімкненими вогнями проскакує доставлятор КозаНостри, і тоді вони прикидаються, що нічого не помітили.
— Куди, в «Буцегарню» чи в «Тюрягу»? — питає перший МетаКоп. Судячи з манери, звертається він до другого МетаКопа.
— В «Буцегарню», будь ласка, — вставляє Y. Т.
— В «Тюрягу»! — каже другий МетаКоп, розвертаючись, вишкіряючись до неї крізь антибалістичне скло, впиваючись своєю владою.
Нутрощі машини освітлюються, коли вони проїздять повз «Купи-й-лети». Потиняйся трохи на паркінґу біля «Купи-й-лети», і легко засмагнеш. А тоді приїдуть «Чемпіони Охорони». Усі ці вогні, які мають вселяти відчуття безпеки, на мить підсвічують наліпки Visa і MasterCard на вікні біля водія.