— Y. Т. має картку, — робить захід Y. Т. — Скільки коштує можливість звалити?
— А чо’ це ти називаєш себе Вайті[19]? — цікавиться другий МетаКоп. Як і багато кольорових, він неправильно зрозумів її ім’я.
— Не Вайті. Y. Т., — поправляє перший.
— Саме так Y. Т. і звати, — погоджується Y. Т.
— Я так і сказав, — наполягає другий МетаКоп. — Вайті.
— Y. Т., — повторює перший, наголошуючи на «Т» з таким натиском, що блискучі бризки слини летять на вітрове скло. — Дай-но вгадаю — Yolanda Truman? Yvonne Thomas?
— І що це значить? Нічого?
Власне, це значить Yours Truly — Щиро Ваша, але якщо вони самі не можуть здогадатися, то хай ідуть до бісової матері.
— Нічого не вийде, — кидає перший МетаКоп. — Ти поперла проти КВВ.
— Та мені не потрібне офіційне звільнення. Я можу просто втекти.
— Ми — першокласний Загін. У нас не буває втеч.
— Ось що я тобі скажу, — кидає другий. — Платиш трильйон баксів — і веземо тебе в «Буцегарню». А з ними вже сама домовляйся.
— Пів трильйона, — пропонує Y. Т.
— Сімсот п’ятдесят мільярдів, і крапка. Бляха, на тобі кайданки — які можуть бути торги?
Y. Т. розстібає бічну кишеню комбінезона, чистою рукою витягує картку, проводить її через слот на спинці переднього крісла і ховає назад.
«Буцегарня» виглядає новісінькою — Y. Т. бувала в готелях зі значно гіршими умовами. Логотип, кактус саґуаро із чорним ковбойським капелюхом, хвацько зачепленим за верхівку, новенький і чистий.
БУЦЕГАРНЯ
Елітні послуги з обмеження волі та дисциплінування
Приймаємо автобусами!
На майданчику біля в’язниці запаркувалися ще кілька машин МетаКопів, а позаду, займаючи одразу десять паркомісць, стоїть автозак Силовиків. Це привертає неабияку увагу МетаКопів — Силовики ставляться до МетаКопів десь так, як загін «Дельта» до Корпусу Миру.
— Один до реєстрації, — повідомляє другий МетаКоп. Вони стоять на рецепції. Стіни обклеєні підсвітленими знаками, на кожному зображення якогось десперадо із Дикого Заходу. Енні Оаклі[20], ніби приклад для наслідування, безтямно витріщається на Y. Т. Стійка реєстрації стилізована «під село»; всі співробітники носять ковбойські капелюхи та п’ятикутні зірки з вибитими на них іменами. Позад них — двері, фальшовані під старомодні залізні ґрати. Проходиш крізь ті двері — і опиняєшся ніби в операційній. Цілий ряд маленьких камер, заокруглених і білих, як фабричні душові кабінки — власне, в них передбачена функція душової, митися треба посеред камери. Яскраве світло саме вимикається об одинадцятій, ТБ з оплатою монетками на місці. Особиста телефонна лінія. Y. Т. вже не може дочекатися.
Ковбой за стійкою націлює сканер на Y. Т. і сканує її штрихкод. Перед ним на графічному дисплеї пролітають сотні сторінок життєпису Y. Т.
— Ага, — каже він. — Жінка.
Двоє МетаКопів перезираються — типу, оце-то геній, цей чувак нізащо не став би МетаКопом.
— Звиняйте, хлопці, але в нас забито. Для жінок місця нема.
— Та ну...
— Бачили автобус на задньому майданчику? У «Проспись-і-Котись» були заворушення. Якісь нарколумбійці продали галіму партію «Памороки», і люди як подуріли. Силовики послали туди пів десятка загонів, притягли сюди чоловік зо тридцять. Так що в нас по саму зав’язку. Спробуйте «Тюрягу», це вниз по вулиці.
Y. Т. не подобається, куди все звертає.
Її знову саджають у машину, вмикають на задньому сидінні звукогасники, щоб вона могла чути хіба вуркотіння свого порожнього живота і лискучий хрускіт — коли ворушить обшмаркляною рукою. Вона справді сподівалася на якусь із тюремних страв «Буцегарні» — скажімо, «Похідне чилі» чи «Бандитські бурґери».
На передньому сидінні теревенять МетаКопи, машина вливається в потік. Просто перед ними видніється яскраво освітлене квадратне лоґо — велетенський чорно-білий Універсальний Товарний Код, а під ним напис «Купи-й-Лети». На тому-таки знакові, нижче від вивіски «Купи-й-Лети», видніється менша — вузенька смужка простих літер: «Тюряга».
Вони везуть її в «Тюрягу». Падлюки. Закутими руками вона гупає у скло, залишаючи на ньому липкі відбитки. Хай ці покидьки спробують позмивати своє лайно. Вони розвертаються і дивляться крізь неї, паскудну грішницю, дивляться, ніби щось почули, але не можуть збагнути, що саме.
Вони в’їжджають в ореол радіоактивного блакитного захисного світла перед «Купи-й-Лети». Другий МетаКоп заходить досередини, говорить із хлопцем за стійкою. Всередині вгодований білий хлопчак у бейсболці Нової Південної Африки з прапорцем Конфедератів купує часопис про монстр-траків, а, підслухавши їхню розмову, витикається з вікна, бажаючи поглянути на реального бандюка. З підсобки виходить другий чоловік, він того ж племені, що й хлопець за стійкою — ще один чорнобривець із вогнем в очах та кістлявою шиєю. У цього в руках канцелярська тека з логотипом «Купи-й-Лети». Щоб знайти менеджера закладу, не треба напружувати очей, силкуючись прочитати напис на бейджі — достатньо побачити, в кого в руках тека.
Менеджер говорить із МетаКопом, киває головою, дістає в’язку ключів із шухляди.
Другий МетаКоп виходить, дибає до машини, рвучко розчахує задні двері.
— Стули писок, — попереджає, — або наступного разу я тобі його шмарклями заліплю.
— Добре, що ти любиш «Тюрягу», — каже Y. Т., — бо завтра, шмаркатий, саме там ти й опинишся.
— Та невже?
— Ага. За махінації з кредитками.
— Я коп, ти трешерка. І як ти уявляєш собі справу в «Судовій системі судді Боба»?
— Я працюю на РадиКС. Ми своїх захищаємо.
— Сьогодні не той випадок. Сьогодні ти забрала піцу з місця ДТП. Втекла з місця ДТП. Тебе в РадиКС попросили доставити піцу?
Y. Т. не відповідає. МетаКоп правий — РадиКС не просили її доставляти піцу. Вона пішла в самоволку.
— Так що РадиКС тобі не допоможуть. Стули писок.
Він смикає Y. Т. за руку, у відповідь смикається все її тіло. Теконосець мимохідь дивиться на неї, аби лиш переконатися, що вона таки людина, а не міх муки, блок-мотор чи пеньок. Веде їх на смердючі задвірки «Купи-й-Лети», у похмуре володарство гидомирних покидьків у переповнених баках. Відмикає задній вхід, нудні сталеві двері з відмітинами по краях, ніби в них пробували увірватися якісь тварюки зі сталевими кігтями.
Y. Т. ведуть униз, до підвалу. Перший МетаКоп іде з нею, несе скейт, безтурботно торохкаючи ним об дверні пройми та поплямовані полікарбонатні касети для пляшок.
— Краще зняти з неї уніформу — всю цю збрую, — пропонує другий МетаКоп, і то доволі хтиво.
Менеджер дивиться на Y. Т., силкуючись не блукати поглядом по її тілу. Тисячоліттями його народ виживав саме завдяки пильності: чекали, коли з-за обрію галопом прискачуть монголи, чекали, коли чергові бандюки наставлять на них обрізи поверх прилавків. Зараз його пильність мало пальці не пече; він нагадує повний келих гарячого нітроґліцерину. Додатковий натяк на сексуальні домагання лише погіршить ситуацію. Для нього це не жарти.
Y. Т. знизує плечима, намагаючись думати про якісь нейтральні дурниці. Зараз вона мала б скиглити і боятися, брикатися і плакати, зомлівати і благати. Вони погрожують забрати її одяг. Який жах! Вона знає, чого від неї чекають. То й нехай. Не дочекаються.
На трасі кур’єр має розчистити для себе місце. Передбачувана і законослухняна поведінка заколисує водіїв, вони подумки приписують тобі маленьку діляночку на смузі, вважають, що на цій діляночці ти й сидітимеш каменем, але геть розгублюються, коли ти виходиш за її межі.
Y. Т. не любить діляночок. Y. Т. забезпечує собі простір на трасі, безстрашно виписуючи зиґзаґи поміж смугами, створюючи аварійні ситуації зі страхітливою непередбачуваністю. Люди навколо змушені остерігати, вони змушені реагувати на неї, а не навпаки. А зараз ці чоловіки хочуть обмежити її простір до тісної діляночки, приневолити її грати за їхніми правилами.
19
Скорочення Y. Т. англійською читається так само, як і слово