Якщо тридцятихвилинний дедлайн порушується, звістка про катастрофу летить прямісінько в генштаб «Піци Коза Ностра», а вже звідти комутується просто до Дядечка Енцо — сицилійського полковника Сандерса[4], Енді Ґріффіта[5] із Безонгерсту[6] озброєної ножем примари численних нічних кошмарів Доставлятора, капо і гендиректора корпорації «Піца Коза Ностра», — і вже за п’ять хвилин він зателефонує клієнтові, щиро вибачаючись. Наступного дня Дядечко Енцо посадить біля будинку замовника свій реактивний гелікоптер і ще трохи повибачається, після чого запропонує безкоштовну поїздку до Італії — клієнтові тільки й треба, що підписати стосик паперів, які зроблять його публічною особою та речником компанії «Піца Коза Ностра» і, по суті, покладуть край його звичному життю. Зрештою все обернеться так, що тому здаватиметься, наче він невідь-чому заборгував мафії.
Доставлятор не знає напевне, що в таких випадках стається з водієм, але чутки до нього доходили. Більшість піци доставляють у вечірні години, які Дядечко Енцо вважає своїм особистим часом, — а як би ви почувалися, якби вам довелося відірватися від вечері у родинному колі, щоб зателефонувати навіженому педрилі в якомусь міськлаві та запобігати перед ним через запізнілу піцу? Дядечко Енцо не для того убив п’ятдесят років на службі сім’ї та країні, щоб у віці, коли більшість людей грають у ґольф та панькаються з онуками, його витягували з гарячої ванни і змушували падати ниць і цілувати ноги якимось шістнадцятирічним гівноскейтерам, чию пепероні привезли на тридцять першій хвилині. Боже милостивий! Від самої думки про це Доставлятор починає частіше дихати.
Але інакше він і не працював би на «Піцу Коза Ностра».
Знаєте чому? Бо є щось у тому, щоб жити на межі. Це ніби бути пілотом-камікадзе. Розум ясний. Інші люди — дрібні клерки, перевертальники бурґерів, інженери-програмісти, цілий словник безглуздих професій, із яких складається Життя в Америці, — вони просто покладаються на стару добру конкуренцію.
Перевертай бурґери чи виловлюй баґи у програмах швидше і краще, ніж твій однокласник перевертає чи виловлює за два квартали від тебе, бо в нас же конкуренція, люди помічають такі речі. Йобані щурячі перегони. У «Піці Коза Ностра» конкуренції нема — конкуренція суперечить мафіозній етиці. Ти стараєшся з усієї сили не тому, що хтось робить те саме за два квартали від тебе. Ти стараєшся, бо на кін поставлено геть усе: твоє ім’я, твоя честь, твоя родина, твоє життя. Можливо, у перевертальників бурґерів середня тривалість життя й більша — але запитайте-но себе, що це за життя. Ось тому ніхто, навіть ніппонці, не доставляє піцу швидше за «Коза Ностра». Доставлятор гордо носить свій костюм, гордо водить машину, гордо ступає тротуарами незліченних міськлавних будинків, похмура постать, чорна, як ніндзя, з піцою на плечі, а на ній червоні світлодіоди гордо випромінюють у ніч: 12:32, чи 15:15, чи, зрідка, 20:43.
Доставлятора зареєстровано у «Піці Коза Ностра» #3569, яка здійснює доставки в Долину. Південна Каліфорнія ніяк не може вирішити, що їй робити: взятися за розум чи просто повіситися. Доріг для такої кількости людей не вистачає, і корпорація «Прямодор» постійно будує нові. Для цього доводиться зносити цілі житлові масиви, але всі ці комплекси із сімдесятих та вісімдесятих існують саме для того, щоб їх зносити, правда? Ні тобі узбіччя, ні школи — нічого. Там немає поліції, імміграційного контролю, непрохані гості можуть тинятися де завгодно, і їх не те що не обшукають — ніхто навіть не наїде на них. От міськлав — це вже місце для життя, місто-держава із власною конституцією, кордонами, законами, копами — всім.
Якось Доставлятор був капралом у силах державної безпеки Ферм Меррівейл. Його звільнили, бо взявся за меч під час затримання упізнаного зловмисника. Проштрикнув мечем сорочку, делікатно ковзнув лезом по шиї і пришпилив до кострубатої вінілової обшивки будинку, до якого й намагався вломитися злодюга. Вважав це мало не бездоганним затриманням, але його все одно викинули, бо зловмисник виявився сином віце-канцлера Ферм. Звісно, у цих шісток було виправдання: сказали, що тридцятишестидюймовий самурайський меч не передбачено їхнім Збройним Протоколом. Сказали, що він порушив ПППЗ, тобто Протокол Перехоплення Підозрюваних Зловмисників. Сказали, що зловмиснику було завдано психологічної травми — тепер він боїться столових ножів і варення йому доводиться розмащувати чайною ложечкою. Сказали, що через його вчинок вони зазнали збитків.
Доставлятор був змушений позичити гроші, щоб відкупитися. Власне, позичати довелося у мафії, тож тепер він був у їхній базі даних — відбиток сітківки, ДНК, голосовий профіль, відбитки пальців, відбитки стопи, відбитки долоні: ці мудили просто облили його чорнилом та оцифрували на своїх комп’ютерах відбитки кожної частини тіла, на якій була бодай одна їбуча зморшка. Але це їхні гроші, тому, звісно, позичають вони їх обережно. А коли він подав заяву на зайняття вакантної посади Доставлятора, його радо прийняли, тому що вже знали. Коли він отримав позику, то спілкувався особисто з віце-капо Долини, який пізніше і рекомендував його на ту посаду, тож це було ніби життя в сім’ї. Капець якій страшній, ненормальній, неблагополучній сім’ї.
«Піца Коза Ностра» #3569 розташована на Віста-роуд, трохи нижче торговельного центру «Королівський парк». Віста-роуд раніше належала штату Каліфорнія, а зараз називається Дор. CSV-5 корп. Прямодор. Раніше вона конкурувала з федеральною трасою — нині дор. Кал-12 корп. Кружпуті. Трохи далі в долині дороги-конкуренти перетинаються. Колись навколо цього перехрестя точилися палкі дискусії, а проїзд було закрито через епізодичний снайперський вогонь. Нарешті великий забудовник викупив перехрестя повністю і зробив з нього проїзний торговельний центр; тепер дороги просто живили паркувальну систему — не майданчик, не стоянку, а саме систему — і втратили свою ідентичність. Сьогодні, щоб пробратися через перехрестя, треба було вишукувати дорогу в паркувальній системі серед хитросплетіння стрілочок-напрямів, ніби на стежці Хо Ши Міна[7]. У CSV-5 була краща пропускна здатність, але на Кал-12 — ліпше покриття. І це типово — дороги Прямодору призначалися для переміщення з одного місця до іншого, для водіїв типу А, натомість Кружпуті спеціалізувалися на задоволенні від поїздки, для водіїв типу Б.
Доставлятор — водій типу А, тільки зі сказом. Він заїжджає на базу, «Піца Коза Ностра» #3569, розігнавшись на лівій смузі CSV-5 до ста двадцяти кілометрів. Його машина — невидима чорна пастилка, темна пляма, яка відбиває мигтіння вивісок і лоґо — лоґло. Спереду переблимується і мерехтить вервечка помаранчевих вогнів — якби це була машина з повітряним окислювачем, там був би радіатор. Оранжеві вогники нагадують про горіння пального, проникають до салонів крізь тильні вікна, відбиваються від дзеркал заднього огляду, падають вогнистими масками на очі водіїв, сягають несвідомого, витягують на світ Божий страх застрягнути при тямі біля бензобака під час вибуху — це спонукає від’їхати і дозволити Доставлятору на чорній колісниці вогненного пепероні обігнати себе.
Лоґло над головою, на якому інверсійні сліди маркують CSV-5, випромінює електричне світло незліченними чарунками, кожну з чарунок вигадують інженери на Мангеттені — і за одне таке лоґо заробляють більше, ніж Доставлятор за все життя. Незважаючи на спроби виділитися, всі вони зливаються воєдино, особливо на швидкості сто двадцять кілометрів на годину. «Піцу Коза Ностра» #3569 все одно легко побачити завдяки білборду, високому і розлогому навіть як на сучасні непомірні стандарти, хоча сама непоказна франшиза і скидається більше на присадкуватий фундамент велетенських колон із арамідного волокна, що підносять білборд до небосхилу торгових марок. Marca Registrada, крихітко.
Сам білборд класичний, ба навіть пересічний, не примарний слід якоїсь швидкоплинної рекламної кампанії мафії. Цей білборд — непохитний, це монумент на віки, він простий і сповнений гідності. На ньому Дядечко Енцо в одному зі своїх стильних італійських костюмчиків. Смужки на костюмі виблискують і зміяться, наче сухожилля. Сяє квадрат кишені. Зачіска досконала, волосся прилизане чимось довічно-перманентним, кожне пасмо рівненько та охайно підстрижене кузеном Дядечка Енцо, Артом-Цилюрником, власником другої у світі за розмірами мережі бюджетних перукарень. Дядечко Енцо стоїть собі, не те щоб усміхається, але в очах добре видно батьківську іскринку, він не позує, як модель, а стоїть, як стояв би ваш дядько, і каже:
7
Прихована мережа доріг для сполучення Північного та Південного В’єтнаму в часи В’єтнамської війни.