Мафія
Ти маєш у Сім’ї друзів!
Оплачено фундацією «Наша справа»
Цей білборд для Доставлятора — як Полярна зірка. Він знає, що коли доїде по CSV-5 до місця, де нижній край білборда затуляють псевдоґотичні вітражні арки місцевої франшизи «Райські брами преподобного Вейна», слід буде перелаштуватися у праву смугу, де плентають недоумки на паркетниках — нерішучі приблуди, що дивляться на кожен зустрічний заїзд так, ніби не знають, чого чекати — порятунку чи халепи.
Він підрізає одну з таратайок, родинний мінівен, круто повертає біля сусіднього закладу типу «Купи-й-Лети» і в’їжджає до «Піци Коза Ностра» #3569. Величезні шини з грубими контактними поверхнями скаржаться, звискують, але тримаються за патентоване покриття підвищеної прохідности від корпорації Прямодор і врешті виносять машину на під’їзну доріжку. У черзі жодного Доставлятора. Це добре, для нього це означає хороший товарообіг, швидкий рух, тільки воруши батонами. Гальма скрегочуть, машина зупиняється, електромеханічне гніздо вже відчиняється, за ним порожні роз’єми для піци, дверцята клацають і складаються позаду, ніби крила жука. Роз’єми чекають. Чекають гарячої піци.
І досі чекають. Доставлятор сигналить. Це ненормально. Стулка вікна відсувається. Так не має бути. Гляньте відповідну теку-реєстратор із Університету піци Коза Ностра, перехресні покликання зі згадками вікна, під’їзної доріжки, системи логістики, і дізнаєтеся все, для чого взагалі використовується оте віконце — але йому ніколи не належить бути відчиненим. Хіба щось пішло не так.
Стулка відсувається, і — ви там сидите? — з нього сочиться дим. Доставлятор чує розладнаний дріб поверх металевого урагану своєї звукової системи і розуміє, що це пожежна сигналізація, і лунає вона зсередини.
Вимкнути звук на стерео. Гнітюча тиша, — його перетинки розслабляються, — вікно аж деренчить від вереску сигналізації. Машина простоює. Дверцята відчинені надто довго, розсіяна в атмосфері гидота уже накопичилася на електронних контактах роз’ємів для піци, доведеться позапланово їх чистити, все відбувається геть не так, як має відбуватися згідно з текою-реєстратором на три кільця, в якій прописано всі ритми всесвіту піци.
Всередині бігає туди-сюди схожий на м’яч абхазець, тримає в руках розгорнуту теку, заклавши її запасним фартухом, аби не закрилася; бігає так, наче носить у ложці сире яйце. Щось кричить на абхазькому діалекті; всі керівники закладів «Піци Коза Ностра» у цій частині долини — іммігранти з Абхазії.
На серйозну пожежу не схоже. Доставлятор якось бачив справжню пожежу, на Фермах Меррівейл, і там за димом нічого не було видно. Був тільки дим, який валив нізвідки, внизу іноді проскакували спалахи оранжевого світла, як блискавки в купчастих хмарах. Це не такий вогонь. Це вогонь, диму від якого ледь вистачає, аби розбуркати протипожежну сигналізацію. А він марнує час на цю срань.
Доставлятор натискає на кнопку гудка. Менеджер-абхазець підбігає до віконця. Він мав би говорити через інтерком, міг би сказати що завгодно, і все мовлене прозвучало б у машині Доставлятора, але ж ні, йому треба говорити віч-на-віч, ніби Доставлятор — водій якоїсь їбучої сміттєвозки. У менеджера червона пика, він упрів, закочує очі, намагається згадати англійські слова. Белькоче:
— Вогонь, маленький.
Доставлятор не каже нічого, тому що знає — все це пишуть на відео. Запис, як і годиться, буде переслано до Університету піци Коза Ностра, де його проаналізують у науковій лабораторії піца-менеджменту. Його покажуть студентам Університету — можливо, навіть тим самим студентам, що прийдуть на заміну цьому чоловікові, коли його звільнять, перетворивши на хрестоматійний приклад того, як просрати своє життя.
— Новий працівник... поклав обід у мікрохвильовку... на ньому фольга... бум! — пояснює менеджер.
Абхазія, блядь, була частиною Радянського Союзу. Свіженький іммігрант із Абхазії, який намагався впоратися з мікрохвильовкою, — це ніби глибоководна поліхета, що робить операцію на мозку. Де вони їх беруть? Невже немає американців, здатних спекти срану піцу?
— Просто дайте мені піцу, — каже Доставлятор.
Розмова про піцу повертає чувака в наше століття. Він опановує себе і зачиняє вікно, приглушуючи невпинне квиління сигналізації. Ніппонська роборука дістає піцу і вставляє у горішній роз’єм, дверцята зачиняються, щоб її захистити.
Коли Доставлятор, набираючи швидкість, вирулює з доріжки і звіряється з адресою на лобовому склі, вирішуючи, звернути праворуч чи ліворуч, це і стається. Його стерео знову вимикається — за командою бортової системи. Вогні в кабіні стають червоні. Червоні! Починає звучати монотонний дзвінок. На лобовому склі відображається світлодіодний дисплей, який дублює сигнали з коробки із піцою, і там висвічується: 20:00.
Йому щойно дали двадцятихвилинну піцу. Він перевіряє адресу — це за дванадцять миль.
Розділ 2
У Доставлятора вихоплюється мимовільний крик люті, і він тисне на газ. Емоції наказують йому повернутися, вбити менеджера, дістати з багажника мечі, ніндзею просковзнути в те маленьке віконце, вистежити його в масному хаосі мікрохвильованого закладу і зустрітися віч-на-віч у кульмінаційному, наваристому апокаліпсисі. Але те саме він думає, і коли хтось підрізає його на шосе, однак ще ніколи не робив нічого подібного — поки що.
Він може з цим упоратися, це реально. Викручує оранжеві сигнальні вогні на максимальну яскравість, фари виставляє на автомат. Вимикає сигнал тривоги, переводить стерео на таксіскан, що прочісує всі частоти таксистів, вишукуючи інформацію про пригоди на дорозі. Дідька лисого щось розбереш. Можна купити касети, взятися до «навчання-за-кермом» і навчитися розмовляти таксолектом. Інакше годі влаштуватися в таксі. Кажуть, в його основі лежить англійська, але там і слова зі ста не розбереш. Утім, загальний сенс можна збагнути. Якщо на дорозі якісь проблеми, вони всі триндітимуть про це таксолектом, хоч якось його попередять, він устигне кудись звернути, перш ніж...
Він стискає кермо
Застрягне в заторі
Його очі широко розплющені, він відчуває, як тиск вганяє
Їх йому
В череп
Чи застрягне позаду трейлера
Сечовий міхур повний-повнісінький
І доставить піцу
О Боже О Боже
Пізно
22:06 висвічується на вітровому склі, але все, що він може бачити, все, про що він може думати, це 30:01.
Таксисти про щось гудуть. Таксолект — це милозвучні белькотання з кількома різкими іноземними звуками, достоту масло, присипане битим склом. Він постійно чує слово «пасажир». Вони завжди триндять про своїх бісових пасажирів. Ото ще цяця! Що станеться, якщо доставити свого пасажира
пізно
одержиш менші чайові? Фігня.
Серйозна тягучка на перехресті CSV-5 та Оаху-роуд, все як завжди, уникнути її можна, тільки якщо зрізати шлях через Конюшні Віндзорських Височин.
Усі КВВ влаштовані однаково. Коли створюється новий міськлав, корпорація «КВВ Буд» зрівнює із землею гірські хребти і змінює течію могутніх річок, які перешкоджають плануванню вулиць, ергономічно спроектованих для безпечної їзди. Доставлятор може заїхати в Конюшні Віндзорських Височин будь-де, від Фейрбенкса до Ярославля і до спеціальної економічної зони Шеньчжень, і завжди знайти дорогу.
Але коли ти вже кілька разів доставляв піцу до кожного будинку КВВ, то вивідав і деякі секретики цього місця. Доставлятор — саме така людина. Він знає, що у стандартних КВВ є один, і тільки один двір, який не дає проїхати весь міськлав наскрізь, від в’їзду до виїзду. Якщо вам не хочеться їхати по траві, то доведеться добрих десять хвилин блукати у КВВ. Але якщо пороху в порохівницях вистачить на те, щоб проїхати один двір, один-єдиний двір, то центр можна проскочити напряму.