Хіро володіє будинком у районі відразу біля найзалюдненішої частини Стріту. За тутешніми мірками, це старий квартал. Близько десяти років тому, коли було вперше написано протокол Стріту, Хіро та кілька його друзів скинулися, купили одну з перших будівельних ліцензій і створили невеликий хакерський район. У ті часи то була просто маленька латочка світла у всеосяжній чорноті. У ті часи Стріт був просто вервечкою вогнів навколо чорної кулі у порожнечі.
Район з тих часів не змінився, чого не скажеш про Стріт. Вклавшись на самісінькому початку, товариші Хіро порівняно з рештою отримали фору. Дехто на цьому навіть вельми розбагатів.
Ось чому в Метасвіті Хіро володіє великим розкішним будинком, але в Реальності змушений тулитися у відсіку 20 на 30. Нюх на нерухомість не обов’язково поширюється на всі світи.
Небо і земля чорні, ніби комп’ютерний екран, на якому ще немає зображень; у Метасвіті завжди ніч, а Стріт завжди яскравий і сліпучий, ніби Лас-Веґас, вільний від фінансових та фізичних обмежень. Втім, люди у районі Хіро — добрі програмісти, тож оформлений він зі смаком. Будинки нагадують справжні, є кілька копій Френка Ллойда Райта[14] і кілька вишуканих вікторіанських обійсть.
Тому виходити на Стріт — завжди шок, там усе в добру милю заввишки. Це Центр, найрозвиненіша зона. Якщо пройти кількасот кілометрів у будь-якому напрямку, забудова змаліє майже до повної відсутності, лишиться тоненька вервечка ліхтарів, що відкидають білі калюжі світла на чорну оксамитову землю. Але Центр — це десяток вишитих неоном і скиданих на купу Мангеттенів.
На реальній Землі, у Реальності, мешкає щось від шести до десяти мільярдів людей. У кожен довільний момент більшість з них або ліпить цеглу з багна, або розбирає свої АК-47 у польових умовах. Можливо, мільярд має достатньо грошей, щоб дозволити собі комп’ютер — у таких людей грошей більше, ніж у всіх інших разом узятих. Із цього мільярда потенційних власників комп’ютерів, можливо, чверть реально подбала про те, щоб придбати комп’ютер, і тільки у чверті від цієї чверті машини достатньо потужні, аби витягти протокол Стріту. Тобто в довільний момент часу на Стріті може бути приблизно шістдесят мільйонів людей. Додайте сюди ще шістдесят мільйонів, які не можуть собі цього дозволити, але все одно заходять, використовуючи комп’ютери публічного доступу або комп’ютери, що належать школі чи офісу, тож у будь-який довільний момент на Стріті перебуває вдвічі більше людей, ніж мешкає у Нью-Йорку.
Саме тому це бісове місце настільки перевантажене. Постав на Стріті знак чи будинок, і сто мільйонів найбагатших, найкрутіших і найпросунутіших людей на планеті бачитимуть його щодня до кінця своїх днів.
Стріт має сто метрів завширшки, посередині проходить вузька колія монорейки. Монорейка — це безкоштовна комунальна програма, яка дозволяє користувачам пересуватися Стрітом швидко і без проблем. Багато хто просто катається туди-сюди, витріщаючись на краєвиди. Коли Хіро вперше побачив це місце десять років тому, монорейка ще не була прописана; аби пересуватися, вони з товаришами мусили писати програмне забезпечення для машин і мотоциклів. Вони виводили свої програми за межі Стріту і влаштовували перегони у чорній пустелі електронної ночі.
Розділ 4
Y. T. не раз і не двічі випадало споглядати, як молоденькі Клінти із солоденькими рильцями втелюющуються в порожній басейн того чи іншого міськлаву під час незаконного нічного забігу, але такі пацанята завжди були на скейтах, і ніколи — на машині. Пейзажі нічних передмість повняться дивною красою — треба тільки вміти її бачити.
Назад на дошку. Вона котиться задніми дворами на комплекті смарт-коліс «Марк IV» від РадиКС. Вона проапгрейдилася до цих славнозвісних диво-зірочок, коли в журналі «Трешер[15]» з’явилася така реклама:
— саме це ви бачите в дзеркалі, якщо й досі катаєтеся на поганенькій дошці з незнімними старими колесами в такому антуражі: глушник, протектор, собаче лайно, дохлі тварини, карданний вал, залізнична шпала чи непритомний пішохід.
Якщо ви вважаєте, що це малоймовірно, то ви забагато каталися в закинутих ТЦ. Усі ці перепони — і не тільки — нещодавно засікли на відрізку магістралі до Нью-Джерсі лише якусь милю завдовжки. Кожен скейтер, який намагався подолати цю інсталяцію на дошці заводської комплектації, давно вже вишмаркує свої мізки.
Не слухайте так званих пуристів, які заявляють, що кожну перешкоду можна перестрибнути. Професійні кур’єри знають: якщо вже загарпунив достатньо швидку тачку, щоб спростити собі життя, на реакцію залишаються десяті частки секунди — і навіть менше, якщо ви розпустили трос.
Купуйте набір смарт-коліс «Марк II» від РадиКС — вони дешевші за повну пластику обличчя і приносять значно більше задоволення. Смарт-колеса використовують сонар, лазерне вимірювання дальності і радар міліметрового діапазону для пошуку глушників та іншого барахла, перш ніж ви про них навіть подумаєте.
Ви не настільки багаті, щоб купувати дешевші колеса, — тож не зволікайте!
То були мудрі слова. Y. Т. купила колеса. Кожне колесо складається зі ступиці із спицями. Кожна спиця телескопічна, з п’яти секцій. На кінці кожної — квадратна лапка, підбита ґумою, вона кріпиться до колеса кульовим шарніром. Коли колесо обертається, лапки по черзі опускаються на землю, виглядаючи мало не суцільним колесом. Якщо ви наскочите на перешкоду — спиці складуться, щоб її переїхати. Якщо наскочите на яму — робошпень проникне в її асфальтові глибини. Отак чи так поглинається удар, тож ніяких вам струсів, поштовхів, вібрацій чи хитавиці, які передаються дошці чи кедам від Converse, у яких ви на ній стоїте. Реклама не брехала — без смарт-коліс не бути вам професійним скейтером.
Термінова доставка піци — нічого особливого. Вона ковзає з росяного газону на бордюр без жодної запинки, набирає швидкість на бетоні, з’їжджає бетонним схилом на вулицю. Крутнувши сідницями, змінює напрямок руху і тепер котиться вниз по Гоумдейл-М’юз, виглядаючи собі жертву. Розцяцькована потворними вогнями чорна машина котиться повз неї в інший бік, наближається до горопашного Хіро Протагоніста. Її окуляри «Лицарське забрало» від РадиКС стратегічно затемнюються, прибираючи різке нудотне світло, зіниці спокійно можуть залишатися розширеними, вишукуючи на дорозі будь-які ознаки руху. Басейн був точно на верхівці цього міськлаву, тож їй зараз униз, але не занадто.
За півкварталу, на бічній вуличці, стоїть паркетник, точніше, мінівен, і саме заводить свої чотири жалюгідні циліндри. Вона бачить його по діагоналі від своїх поточних координат. Водій перемикається на D через R та N, і задні фари негайно спалахують білим. Y. Т. націлюється на бордюр, влучає в нього на великій швидкості, спиці смарт-коліс передбачають це і витягуються в правильному напрямку, тож вона без жодного струсу перелітає з дороги на газон. Через газон, лапки спиць залишають на траві шестикутні сліди. Лайно бродячого пса, червоне від неперетравленого харчового барвника «під м’ясо», тепер прикрашає логотип РадиКС — його дзеркальне зображення вибите на підкладці кожної спиці.
Паркетник вирулює від бордюра, переїздить вулицю. Крила скажено скреготять, черкаючись об бордюр; ми ж у Клаві, хай там як, а тут краще по сто разів на день гробити свої Goodyear’и, незмінно паркуючи машину впритир до бордюру, аніж наражатися на суспільний остракізм та спалахи масової істерії, запаркувавшись за кілька дюймів від узбіччя, на самій середині вулиці («Все добре, мам, я зможу пройтися до бордюра»), створювати загрозу вуличному руху, смертельну загрозу для невпевнених у собі молодих велосипедистів. Y. Т. натиснула кнопку розмикання контакту на руків’ї гарпуна, розмотуючи десь із метр троса. Змахує над головою і розкручує магніт, ніби розпущений болас, — зараз вона зробить цю стару чортопхайку. Навершя гарпуна завбільшки із салатницю зі свистом розтинає повітря; у цьому нема необхідності, але звук крутий.