Паджлі, Панкгарти і Раундеси — всі разом — витріщаються на неї, погубивши щелепи в траві. Її залишкової енергії саме вистачає, аби завернути на їхню під’їзну доріжку. Інерція заносить її на верхівку. Вона зупиняється біля «акури» містера Паджлі та паркетника місіс Паджлі і зістрибує з дошки. Спиці, зреагувавши на її відсутність, вирівнюються і впираються в покриття доріжки, щоб дошка не відкотилася назад.
Їх освітлює сліпуче сяйво з небес. «Лицарське забрало» не дає її засліпити, але клієнти падають на коліна і зіщулюються, наче світло тисне на них. Чоловіки затуляють очі волохатими руками, повертають туди-сюди свої велетенські роздуті тіла, намагаючись знайти джерело цього світла, бурмочуть одне одному якісь уривчасті здогадки, короткі теорії щодо його походження, вони цілком підконтрольні цьому незнаному феномену. Жінки цвірінчать і туркочуть. Завдяки магічному ефекту «Забрала» Y. Т. досі бачить світлодіоди: 29:54 і саме на цій цифрі кидає піцу на капці містеру Паджлі.
Таємниче світло зникає.
Решта й досі засліплені, але Y. Т. бачить крізь ніч завдяки «Лицарському забралу», бачить увесь спектр аж до межі інфрачервоного, бачить саме джерело світла, гелікоптер-невидимку з двома лопатями десь за тридцять футів над сусідським будинком. Він вишукано чорний, без прикрас — це не гелікоптер новин — хоча осьде ще один, старомодний, без звукогасників, яскраво обліплений щонайрізноманітнішими логотипами, гуркоче і суне повітряним простором Білих Колон, власним прожектором промацує плантації, сподіваючись першим упіймати колосальну сенсацію:
Сьогодні піцу доставили із запізненням, дивіться фільм об одинадцятій. Пізніше: кореспондент нашого видання розмірковує про те, де зупиниться Дядечко Енцо під час незапланованої мандрівки до нашої Стандартної Міської Статистичної Агломерації.
Але тут чорний гелікоптер поринає в темряву, стає майже невидимий, якщо забути про інфрачервоний слід, що тягнеться від його турбореактивних двигунів.
Це гелікоптер мафії, і все, що йому було треба, — зафільмувати подію, аби містер Паджлі не мав за що зачепитися в суді, якщо раптом надумає піти з цією справою до «Судової системи судді Боба» і вимагати безкоштовну піцу.
І ще одне. У повітрі вистачає лайна, певно, кілька мегатон ґрунту надуло з Фресно, тож у повітрі добре видно лазерний промінь — геометрично точна лінія з мільйона яскраво-червоних намистин, нанизаних на оптоволоконну нитку, водномить спалахує між гелікоптером та грудьми Y. Т. Тоді раптом розгортається віялом і перетворюється на вузький трикутник червоного світла, основа якого охоплює торс Y. Т.
На все йде пів секунди. Вони сканують міріади штрих-кодів на її грудях, з’ясовують, хто вона така. Тепер мафія знає про Y. Т. геть усе: де вона живе, чим займається, колір очей, кредитну історію, предків та групу крові.
Коли з цим покінчено, гелікоптер здіймається вгору і зникає в ночі, ніби хокейна шайба в мисці туші. Містер Паджлі щось каже, жартує про те, що вони ледь не спіймали удачу за хвіст, інші видушують із себе улесливий смішок, але Y. Т. нічого не чує, бо їхні слова тонуть в гуркотінні гелікоптера новин, прожектор вихоплює ці слова з часу, і вони завмирають у його світлі. У нічному повітрі повно жучків, і зараз Y. Т. бачить їх усіх: вони кружляють у таємничих формаціях, прилаштовуючись до людей і висхідних потоків повітря, які підкинуть їх до наступної зупинки. Один сідає на її зап’ясток, але вона його не вбиває.
Прожектор на хвилину зупиняється. Широкий квадрат коробки з піцою, на якому красується логотип Коза Ностра, слугує їм за німе свідчення. Вони летять, про всяк випадок таки відзнявши короткий ролик.
Y. Т. стає нудно. Вона стає на дошку. Колеса розправляються і округлюються. Вона упритул проїздить поміж машинами, вихоплюється назад на вулицю. Прожектор іще якийсь час стежить за нею, може, знімаючи стокове відео про запас. Відеоплівка дешева. Ніколи не знаєш, що може стати тобі в пригоді, тож краще зафільмувати побачене.
Люди таким чином заробляють собі на життя — ті, що займаються роботою з даними. Такі люди, як Хіро Протагоніст. Вони просто щось знають, а коли ні, то ошиваються тут і там і фільмують, що доведеться. Тоді заливають у Бібліотеку. Коли люди хочуть дізнатися щось із того, що знають вони, чи подивитися їхні відеозаписи, то платять їм і дивляться відповідні записи в Бібліотеці чи просто купують усе гамузом. Дивна схема, але сама ідея Y. Т. подобається. Зазвичай ЦРК не зважає на простого кур’єра, але, вочевидь, Хіро має з ними домовленість. Можливо, у неї з Хіро щось вигорить, бо Y. Т. знає чимало цікавих дрібничок.
І одна з дрібничок — це те, що Мафія перед нею в боргу.
Розділ 5
Наближаючись до Стріту, Хіро бачить дві молоді парочки, які, мабуть, користуються батьківськими компами для подвійного побачення в Метасвіті, вони саме спускаються з Нульового Порту, це місцева точка входження і станція монорейки.
Звісно ж, він бачить не реальних людей. Це все лише частина рухомої ілюстрації, намальованої його комп’ютером згідно з директивами, які надходять через оптоволоконний кабель. Ці люди — шматки коду, які називаються «аватарами». Аудіовізуальні тіла, за допомогою яких люди комунікують одне з одним у Метасвіті. Аватар Хіро тепер теж на Стріті, і якщо ті парочки, які зараз виходять із монорейки, поглянуть на нього, то зможуть його побачити так само, як він бачить їх. Вони можуть навіть почати розмову: Хіро у Само-Складі в ЛА та четверо підлітків, які, мабуть, валяються десь на дивані в Чикаго, кожен зі своїм ноутбуком. Але навряд чи вони збираються розмовляти — не більше, ніж у Реальності. Це милі дітки, які не заведуть розмови із самотнім напівкровкою у виґлянсуваній персоналізованій аватарці, озброєним, до того ж, парою мечів.
Аватарка може виглядати як завгодно, єдине, що її обмежує, — це технічні можливості. Якщо ви потвора — можете зробити аватарку прекрасною. Ви щойно вилізли з ліжка? — аватарка досі носить розкішний одяг та професійний макіяж. У Метасвіті ви можете виглядати як горила, дракон чи велетенський балакучий пеніс. Прогуляйтеся Стрітом бодай п’ять хвилин — і неодмінно зустрінете всіх трьох.
Аватар Хіро виглядає достоту так само, як Хіро, різниця лише в тому, що аватар, незалежно від вбрання Хіро в реальності, завжди вдягнений у чорне шкіряне кімоно. Більшість хакерів уникають надто крикливих аватарів, оскільки знають, що відтворення реалістичного людського обличчя вимагає значно більше зусиль, ніж балакучий пеніс. Десь так само люди, що справді тямлять в одязі, вловлюють дрібні деталі, які відрізняють дешевий сірий вовняний костюм від дорогого сірого вовняного костюма ручного пошиву.
Не можна просто взяти і матеріалізуватися будь-де в Мета-світі, телепортуватися, як Капітан Кірк[16], — це могло б збентежити і роздратувати навколишніх, порушило б саму ідею. Матеріалізація з нічого (чи зникнення назад у Реальність) вважається приватною справою, яку найкраще робити вдома. Сьогодні більшість аватарів анатомічно достовірні й на момент створення голі, як немовлята, тож у кожному разі вам доведеться надати собі гідного вигляду, перш ніж пертися на Стріт. Хіба що ви взагалі не знайомі з поняттям гідності і вам до всього байдуже.
Якщо ж ви, скажімо, з тих людей, які не мають власного дому, тобто змушені проходити громадський термінал, ви матеріалізуєтеся в Порту. На Стріті 256 експрес-портів, рівномірно розміщених по всій його протяжності через кожні 256 кілометрів. Кожен із цих інтервалів, своєю чергою, розділений на 256 локальних портів, розташованих через кожен кілометр (ті з вас, хто пильно вивчали хакерську семіотику, вже помітили нав’язливе повторювання числа 256 — тобто 28, і навіть 8 тут виглядає смачно і соковито — це ж 22 помножене на 2). Порти виконують функцію реальних аеропортів: тут ви переноситеся у Метасвіт з іншого місця. Матеріалізувавшись у Порту, можете піти гуляти на Стріт, сісти на монорейку і взагалі робити що заманеться.