Харрі замовив ще одну колу.
– Чому ти схуд? – поцікавилася вона.
– Грибок.
– Що?
– Ну, йому ж треба харчуватися. Мізками, очима, легенями. Свідомістю. Висмоктує колір обличчя та пам’ять. Грибок росте, я зникаю. Він стає мною, а я – ним.
– Що ти верзеш? – перебила вона відразливо, але в очах Харрі розгледів посмішку.
Вона любила, коли він що-небудь розповідав, навіть коли плів відверту базгранину. Він пояснив про грибок у квартирі.
– А як у тебе справи?
– Чудово. У мене все гаразд, у Олега – теж. Ось тільки за тобою сумує.
– Так і сказав?
– Ти знаєш це і без його слів, Харрі. Міг би обійтися з ним і більш м’яко.
– Я? – Харрі здивовано витріщився на неї. – Це був не мій вибір.
– Та невже? – Ракель узяла зі стійки келих. – Те, що ми не разом, – зовсім не означає, що ви з Олегом повинні більше не зустрічатися. Ваша дружба важлива для вас обох. Прив’язаності вам даються так важко, що було б непогано цінувати те, що вже є.
Харрі сьорбнув свою колу:
– А як у Олега з твоїм?
– Його звати Матіас. – Ракель зітхнула. – Вони намагаються налагодити стосунки, але вони такі… різні. Матіас намагається іти назустріч, але Олежик усе ускладнює.
Харрі відчув солодкий укол умиротворення.
– До того ж Матіас багато працює.
– А я вважав, що тобі не подобається, коли мужик працює, – промовив Харрі й одразу пошкодував про сказане.
Але Ракель не розсердилася, вона сумно зітхнула:
– Річ не в тому, що ти працював, Харрі, а у твоїй одержимості. Ти сам і є робота, й спонукає тебе не кохання, не відповідальність. А солідарність. Жодних особистих прагнень, ось у чому річ. У твоїй душі тільки жага помсти. А це неправильно, Харрі, так не мусить бути. Ти сам знаєш, як воно сталося.
«Атож, – подумав Харрі, – і до твого будинку я заніс заразу».
Він кашлянув і поцікавився:
– Ну а твій… він хоч займається правильними речами?
– Матіас тепер уночі чергує у відділенні швидкої допомоги. Добровільно. А вдень читає лекції в Інституті анатомії.
– А ще він, звісно, донор та член неурядової організації «Міжнародна амністія»?
– Друга група з негативним резусом – це неабияка рідкість, Харрі. Щодо «Амністії» – ти сам її підтримуєш, я ж знаю.
Вона помішала оранжевою соломинкою у майже повній склянці, червона рідина загойдалася навколо кубиків льоду. Кошеніль.
– Харрі… – почала вона.
Щось у її голосі змусило його напружитися.
– Ми з Матіасом хочемо з’їхатися. Після Різдва.
– Так швидко? – Харрі провів язиком по пересохлому піднебінню, намагаючись здобути хоча б краплю вологи. – Ви ж знайомі менше року.
– Півтора. А до літа ми плануємо одружитися.
Магнус Скарре уважно дивився на воду, що стікала йому на руки й зникала в потоках дощу. Ні. Ніщо не зникає, просто переноситься до іншого місця. Як і ті люди, про яких він збирає інформацію протягом останніх тижнів. Про це його попросив Харрі. Харрі сказав, що там можна щось нарити. І що доповідь Магнуса йому потрібна до свят. А це означало, що Магнусу доведеться працювати понадурочно. Сам він чудово знав, що Харрі доручив йому цю справу, щоб він не розслаблявся під час святкувань. Хлопці з відділу розшуку зниклих безвісти відмовилися длубатися в старих справах: у них і нових по горло.
Повертаючись до свого кабінету порожнім коридором, Магнус помітив, що його двері прочинені. Він твердо пам’ятав, що замкнув їх, між тим уже було за дев’яту – навіть охоронці давно розійшлися. Два роки тому у них сталася низка крадіжок з кабінетів. Магнус різко смикнув двері.
Посеред кабінету стояла Катрина Братт. Вона обернулася до нього, підвівши брову, наче це був її кабінет і йому слід було постукати, перед тим як увійти. А потім знову повернулася спиною.
– Я просто хотіла подивитися, – сказала вона, обводячи поглядом стіни.
– На що? – Скарре озирнувся довкола. Кабінет був такий, як і всі інші, тільки без вікна.
– Це ж був його кабінет. Так?
– Кого ви маєте на увазі? – насупився Скарре.
– Холе. Упродовж років це був його кабінет. Зокрема й тоді, коли він розслідував серійні вбивства в Австралії. Так?
– Начебто, – знизав плечима Скарре. – То й що?
Катрина Братт провела долонею по столу:
– А чому він переїхав?
Магнус обійшов стіл і всівся в крісло.
– Тут нема вікна. До того ж його підвищили.