– Гм. Сподіваюсь, його очікування виправдалися.
– Очікування ніколи не виправдовуються.
– Авжеж, – відповів Харрі, намагаючись второпати, що ж вона мала на увазі.
– А які плани на сьогоднішній вечір? – запитала Ракель.
– О восьмій у «Палас-грилі». Але там якась дурня: не можна замовити столик заздалегідь. Що вони цим хочуть сказати?
– Гадаю, особливий шик.
Вони домовилися зустрітися в барі неподалік. Повісивши слухавку, Харрі замислився. Судячи з голосу, Ракель йому зраділа. Або просто була в гуморі. Мала настрій його побачити. Він намагався зрозуміти: а чи сам він радий за неї? Чи радий він, що жінка, яку він так кохав, тепер щаслива з іншим чоловіком? Свого часу був шанс і в нього. І він його втратив. Так чому не радіти з того, що в неї все так добре склалося, чому нарешті не відкинути думок про те, що в них усе могло піти інакше, і не почати жити своїм життям? Гаразд, щось таке вже треба зробити.
Ранкова нарада скінчилася швидко. Гуннар Хаген – комісар, начальник відділу вбивств – розповідав про поточні справи. А оскільки жодних нових справ не було, то ані співробітників, ані присутніх на нараді журналістів зацікавити йому не вдалося. Щоправда, Томас Хелле з відділу розшуку зниклих безвісти доповів про розслідування у справі жінки, яка рік тому зникла з власного будинку. Жодних ознак насильства, жодних слідів злочинця, жодних слідів її самої. Вона була домогосподаркою, востаннє її бачили у дитячому садку, куди вона привела сина та дочку. В чоловіка та усіх знайомих були алібі, вже перевірені. Хелле порадили проконсультуватися у цій справі у відділі вбивств.
Магнус Скарре передав усім вітання від Столе Еуне – штатного психолога, якого він учора провідував в Уллевольській лікарні. Харрі відчув укол совісті. Столе Еуне був не тільки колегою по роботі, але й його особистим помічником у боротьбі з алкоголем, а також найближчим та вірним другом. Еуне госпіталізували із незрозумілим діагнозом уже більше як тиждень, а Харрі не вдалося перемогти свою неприязнь до лікарні. «У середу обов’язково, – пообіцяв собі Харрі. – Або в четвер».
– У нас новий співробітник, – повідомив Гуннар Хаген. – Катрина Братт.
У першому ряду підвелася молода жінка. Ти диви, справжня красуня! І навіть не намагається сподобатися, подумав Харрі. Тонке темне волосся безживно звисало обабіч обличчя – з тонкими рисами, бліде, серйозне, майже втомлене, – таке Харрі бачив у записних красунь, які настільки звикли, що їх весь час розглядають, що втратили до цього усілякий інтерес. Катрина Братт була одягнена в синій костюм, що підкреслював її жіночність, але цупкі чорні колготи та прості зручні черевики безпомилково свідчили: грати на цьому вона не збирається. Вона стояла й ковзала поглядом по присутніх, наче навмисно підвелася, щоб роздивитися їх, а не для того, щоб себе показати. Харрі готовий був заприсягтися, що вона старанно продумала й костюм, і весь цей маленький спектакль, який влаштувала свого першого робочого дня в Поліцейському управлінні.
– Катрина чотири роки пропрацювала у відділі моралі управління поліції Бергена, а також якийсь час у відділі вбивств, – продовжував Хаген, поглядаючи на аркуш, вочевидь характеристику. – Закінчила юридичний факультет Бергенського університету у тисяча дев’ятсот дев’яносто дев’ятому році, потім поліцейську академію, ну а тепер, значить, працюватиме тут. Дітей поки що нема, однак заміжня.
Катрина Братт ледь помітно звела тонку брову. Мабуть, Хаген це відчув чи здогадався, що остання фраза була зайвою, отож додав:
– Якщо комусь цікаво, звісно…
Запала багатозначна пауза, яка переконала Хагена в тому, що він наламав дров. Він затнувся, крякнув, а потім перейшов на інше: хто ще не записався на різдвяний обід, має встигнути зробити це до середи.
Коли зачовгали стільці, Харрі вже був у коридорі. Його зупинив голос:
– А я ваша.
Харрі повернувся, зустрів погляд Катрини Братт і прийшов у захват: якою красунею вона може бути, коли захоче!
– Або ви мій, – посміхнулася вона, показавши ряд рівних зубів, але очі її залишалися серйозними. – Це як подивитися.
У неї була правильна бергенська вимова з незначним акцентом, який наштовхнув Харрі на думку, що родом вона з Фани або Калфарета, або іншого солідного місця.
Він рушив далі, Катрина поспішно йшла поруч.
– Таке враження, що комісар вас ні про що не попередив, – промовила вона, перебільшено акцентуючи на званні Гуннара Хагена. – Але саме ви маєте протягом наступних днів допомогти мені огледітися та ввести в курс справ. Аж доки я не зможу працювати самостійно. Як уважаєте, впораєтеся?