— Хутчіше, лікарю, — не стримуючись мовив Пилип Пилипович.
Різкий і солодкий аромат почувся в повітрі. Кусонутий, не зводячи зі пса насторожених лихих очей, висунув з-за спини праву руку і швидко ткнув псу в ніс шмат вологої вати. Шарик оторопів, в голові у нього трошки запаморочилося, але він встиг ще відскочити. Кусонутий стрибнув за ним, і раптом заліпив ватою всю морду. Негайно ж перехопило подих, а втім пес ще раз встиг вирватися. «Злодій... — промайнуло в голові. — За що?» — І ще раз обліпили. Тут несподівано посеред оглядової замаячило озеро, а на ньому в човнах — дуже веселі замогильні небувалі рожеві пси. Ноги ослабли і зігнулися.
— На стіл! — веселим голосом бемцьнули десь слова Пилипа Пилиповича і розпливлися в помаранчевих струменях. Жах зник, змінився радістю. Кілька хвилин згасаючий пес любив кусонутого. Потім увесь світ перевернувся догори дриґом, і ще відчувалася прохолодна, але приємна рука під животом. Потім — нічого.
Розділ 4
На вузькому операційному столі лежав, розпластавшись, пес Шарик, і голова його безпорадно здригалася на білій цератовій подушці. Живіт йому вистригли, й наразі лікар Борменталь, важко дихаючи і поспішаючи, машинкою впивався у шерсть і стриг голову Шарика. Пилип Пилипович, зіпершись долонями об краєчок столу, блискучими, мов золоті обручі його окулярів, очима спостерігав за цією процедурою і схвильовано казав:
— Іване Арнольдовичу, найскладніше буде, коли я ввійду в турецьке сідло[6]. Хутко, благаю вас, хутко подайте відросток і нумо шити. Якщо там почне кровоточити, ми втратимо час, і пса також втратимо. Щоправда, він і без того не має жодних шансів, — Пилип Пилипович помовчав, примруживши око, зазирнув у ніби глузливо примружені очі пса і додав: — А знаєте, шкода його: я до нього так звик.
Тієї ж миті він здійняв руки, ніби благословляв злощасного пса Шарика на тяжкий подвиг. Він робив усе можливе, щоб жодна порошинка не сіла на чорну гуму.
На місці вистриженої шерсті заблищала білувата шкіра пса.
Борменталь відкинув машинку й узявся за бритву. Він намилив безпорадну маленьку голову і зачав голити.
Сильно хрустіло під лезом, подекуди виступала кров. Поголивши голову, кусонутий обтер її мокрою брунатною ганчірочкою, потім розтягнув оголений псячий живіт і промовив, відсапуючись:
— Готово.
Зіна відкрила кран над раковиною, і Борменталь кинувся мити руки. Зіна зі склянки полила їх спиртом.
— Можна я вже піду, Пилипе Пилиповичу? — запитала вона, боязко позираючи на голену голову пса.
— Можна.
Зіна зникла. Борменталь усе ще метушився. Легкими марлевими серветочками він обклав голову Шарика, і тоді на подушці означився ніким не бачений голомозий псячий череп і дивна бородата пика.
Тут ворухнувся жрець. Він випростався, глянув на собачу голову і мовив:
— Ну, Господи, благослови. Ніж.
Борменталь із блискучої купи на столику вийняв маленький ножичок і подав його жерцеві. Потім він одягнув такі самі чорні рукавички, як і жрець.
— Спить? — Запитав Пилип Пилипович.
— Спить.
Зуби Пилипа Пилиповича зціпилися, в очах з’явився гостренький, колючий поблиск і, змахнувши ножичком, він вправно і довго протягнув рану по животу Шарика. Шкіра одразу ж розітнулася, і з-під неї в різні боки бризнула кров. Борменталь накинувся хижо і марлевим шматтям зачав тиснути Шарикову рану, потім маленькими, мов для рафінаду, щипчиками затиснув її краї, і вона почала присихати. На лобі у Борменталя бульбашками виступив піт. Пилип Пилипович шмагонув удруге, і разом із Борменталем якимись гаками, ножицями й скибками вони почали роздирати Шарикове тіло. Вискочили рожеві й жовті тканини, мов плачучи кривавою росою. Пилип Пилипович вертів ножем у тілі, потім вигукнув:
— Ножиці!
Інструмент промайнув у руках кусонутого, мов у фокусника. Пилип Пилипович заліз у глиб тулуба пса і, трохи пововтузившись, вирвав із тіла Шарика сім’яні залози вкупі з якимось м’ясом. Борменталь, упрівши від старань і хвилювання, кинувся до скляної банки і витягнув відтіль інші, мокрі, обвислі сім’яні залози. В руках у професора й асистента заворушилися, загецали короткі вологі струни. Дрібно заклацали криві голки в затискачах, і на місце Шарикових вшили інші сім’яні залози. Жрець відсапнувся від рани, ткнув у неї шмат марлі й скомандував:
— Лікарю, негайно шийте шкіру, — потім озирнувся на круглий білий настінний годинник.
— Чотирнадцять хвилин робили, — крізь зціплені зуби процідив Борменталь і кривою голкою вп’явся у в’ялу шкіру. Потім обидва занепокоїлися, мов убивці, які поспішають.
6
Турецьке сідло — заглиблення під гіпоталамусом, через яке проходять зорові нерви і сонні артерії.