— Ніж, — вигукнув Пилип Пилипович.
Ніж скочив йому в руки, мов за власною волею, після чого обличчя Пилипа Пилиповича стало страшним. Він вишкірив порцелянові й золоті коронки й одним махом навів на лобі Шарика червоний вінець. Голомозу шкіру відкинули, мов скальп. Оголили кістяний череп. Пилип Пилипович крикнув:
— Трепан!
Борменталь подав йому блискучий коловорот. Кусаючи губи, Пилип Пилипович стромляв коловорот у череп Шарика і висвердлював маленькі дірочки на відстані сантиметра одна від одної. На черепі ці дірочки розташовувалися по колу. На кожну дірочку він витрачав не більше п’яти секунд. Потім якоюсь чудернацькою пилкою, устромивши її лезо в першу дірочку, почав пиляти, як випилюють дамську скриньку для рукоділля. Череп тихо пищав і трясся. Хвилини за три кришку з черепа Шарика зняли.
Тоді оголився купол Шарикового мозку — сірий із синюватими прожилками і червоними плямами. Пилип Пилипович впився ножицями в оболонки і розкрив їх. Один раз плюхнув тонкий фонтан крові й ледь не потрапив в око професору, окропивши його кукіль. Борменталь із торзіонним пінцетом, мов тигр, кинувся затискати і затиснув. Піт із Борменталя котився потоками, а обличчя стало м’ясистим і різнобарвним. Очі його бігали від рук професора до тарілки на столі для інструментів. А Пилип Пилипович мав вигляд якоїсь почвари. Хрипіння виривалося з його носа, зуби відкрилися до ясен. Він обдер оболонку з мозку і пішов кудись углиб, висуваючи з розкритої чаші півкулі мозку. Тим часом Борменталь сполотнів, однією рукою обхопив груди Шарика і прохрипів:
— Пульс стрімко падає...
Пилип Пилипович якось по-звірячому глипнув на лікаря, щось промимрив і врізався ще глибше.
Борменталь із хрускотом зламав скляну ампулку, нацмилив із неї шприц і підступно шпигнув Шарика десь у серце.
— Наближаюся до турецького сідла, — загарчав Пилип Пилипович і закривавленими слизькими рукавичками витягнув сіро-жовтий мозок Шарика з голови. На мить він скосив очі на морду Шарика, і Борменталь негайно ж зламав другу ампулу з жовтою рідиною і нацмилив її в довгий шприц.
— У серце? — несміливо запитав він.
— Та що ви таке запитуєте! — злісно заревів професор. — Усе одно він уже п’ять разів у вас помер. Коліть! Лишень подумати! — Обличчя його при цьому стало як у натхненного розбійника.
Лікар із розмаху легко уштрикнув голку в серце пса.
— Живе, хоч і ледь-ледь, — несміливо прошепотів він.
— Ніколи обговорювати — живе не живе, — захрипів страшний Пилип Пилипович, — яв сідлі. Все одно помре... Отож бо... «До берегів священних Нілу...» Придаток давайте.
Борменталь подав йому склянку, в якій у рідині бовтався на нитці білий клубочок. Однією рукою («Немає рівних у Європі... їй-богу!», — між іншим подумав Борменталь) він вихопив зі склянки клубочок, а іншою — ножицями вистриг такий же в глибині десь між розчепіреними півкулями. Шариків клубочок він викинув на тарілку, а новий заклав у мозок разом із ниткою і своїми короткими пальцями, що дивним чином стоншали і стали неймовірно гнучкими, якимось дивом замотав його там бурштиновою ниткою. Після цього він викинув із голови якісь розп’ялки й пінцет, а мозок сховав назад у кістяну чашу, відкинувся і вже спокійніше запитав:
— Помер, звісно?..
— Ниткоподібний пульс, — відповів Борменталь.
— Ще адреналіну.
Професор заклав мозок оболонками, а відпиляну кришку доклав як за міркою, опісля насунув скальп і заревів:
— Шийте!
Борменталь за п’ять хвилин зашив голову, зламавши три голки.
І ось на скривавленій подушці з’явилася млява, ніби позбавлення життя морда Шарика з кільцевою раною на голові. Опісля Пилип Пилипович остаточно відчахнувся, мов вампір, який наситився, зірвав одну рукавичку, викинувши з неї окроплену потом хмару пудри, іншу, розірвавши, жбурнув на підлогу і подзвонив, натиснувши кнопку в стіні. Зіна, з’явившись на порозі, відвернулася, щоб не бачити закривавленого Шарика. Безкровними руками жрець зняв закривавлений кукіль і крикнув:
— Цигарку мені негайно, Зіно. Свіжу білизну і ванну.
Він підборіддям ліг на край столу, двома пальцями розсунув праву повіку пса, зазирнув в очі, в яких згасало життя, і мовив:
— Хай йому грець. Ще не здох? Ну, все одно здохне. Ех, лікарю Борменталь, шкода пса, ласкавий був, хоча й хитрий.
Розділ 5
(Тонкий, з розлінованими аркушами зошит. Обписаний почерком Борменталя. На перших двох сторінках він акуратний, густий і чіткий, надалі розмашистий, схвильований, із великою кількістю чорнильних плям.)