Шкода мені її, шкода! Та самого себе мені шкода ще більше. Не через егоїзм це кажу, авжеж ні, а тому що ми дійсно не в однакових умовах. їй-то хоч удома тепло, ну а мені, а мені... Куди податися? У-у-у-у-у!
— Цюнь, цюнь, цюнь! Шарику, га, Шарику... Чого ти скавучиш, бідолахо? Хто тебе образив? Ух...
Відьма суха заметіль загриміла ворітьми і мітлою зацідила панночці по вуху. Спідничку підбила до колін, оголила кремові панчішки і вузьку смужку погано випраної мереживної білизни, задушила слова і замела пса.
Господи... Яка погода... Ух... І живіт болить. Це солонина! І коли ж це все скінчиться?
Нахиливши голову, кинулася панночка в атаку, прорвалась у ворота, і як завертіло, закрутило її на вулиці, обсипало, потім захурделило сніговим виром, і вона пропала.
А пес залишився в підворітті. Страждаючи від знівеченого боку, притулився до холодної стіни, зітхнув і твердо вирішив, що більше звідси нікуди не піде, тут у підворітті і здохне. Відчай скосив його. На душі йому було так боляче і гірко, так самотньо і страшно, що дрібні собачі сльози, як пухирці, вилазили з очей і одразу ж замерзали. Зіпсутий бік стирчав скуйовдженими промерзлими жмутами, а між ними проступали червоні зловісні плями опіків. До чого безглузді, тупі, жорстокі куховари. «Шарик» вона назвала його... Який він до біса «Шарик»? Шарик — це значить круглий, гладкий, вгодований, дурний, вівсянку жере, син знатних батьків, а він — кошлатий, довготелесий і обшарпаний, швендя сухорлява, пес безхатній. Утім дяка на добрім слові.
У яскраво освітленому магазині на іншому боці вулиці грюкнули двері, і з них вигулькнув громадянин. Саме громадянин, а не товариш, і навіть — найточніше — пан. Ближче — чіткіше — пан. А ви гадаєте, я дивлюсь за пальто? Дурниці. Пальто тепер багато-хто із пролетарів носить. Щоправда, коміри не такі, про це не варто й говорити, та все ж іздалеку можна сплутати. А ось по очах — тут вже ані зблизька, ані здалеку не сплутаєш. О, очі — вагома річ. Ніби барометр. Усе видно — у кого велика суша в душі, хто ні за що ні про що може тицьнути носаком черевика під ребра, а хто і сам кожного боїться. Саме цього холуя і приємно буває кусонути за щиколотку. Боїшся — маєш. Раз боїшся — значить отримуй... Р-р-р... Гав-гав...
У круговерті хуртовини пан упевнено перетнув вулицю і рушив до підворіття. Так, так, у цього все видно. Цей тухлої солонини не їстиме, а якщо йому десь її й подадуть, влаштує такий шкандаль, до газети напише: мене, Пилипа Пилиповича, обгодували.
Ось він усе ближче і ближче. Цей їсть добряче і не краде, цей не стане штурхати ногою, але і сам нікого не боїться, а не боїться тому, що завжди ситий. Він розумової праці пан, із французькою гострою борідкою і сивими густими вусами, як у французьких лицарів, але хуртовиною летить від нього кепський запах — лікарнею віддає. І сигарою.
Якого ж біса, скажіть, занесло його до кооперативу Центрогоспу? Ось він уже поряд... Чого чекає?
У-у-у-у... Що він міг придбати в паскудному магазинчику, невже йому мало мисливського ряду? Що воно? Ков-ба-са?! Ох, пане, коли б ви бачили, з чого цю ковбасу роблять, ви і близько не підійшли б до магазину. Віддайте її мені.
Пес зібрався з останніми силами й відчайдушно поповз від підворіття до тротуару. Завірюха заляскала з рушниці над головою, здійняла величезні букви полотняного плаката «Чи можливе омолодження?».
Звісно, можливе. Запах омолодив мене, підняв із черева, пекучими хвилями стис дві доби порожній шлунок, запах, який переміг лікарню, райський запах рубаної кобили з часником і перцем. Відчуваю, знаю — у правій кишені шуби в нього ковбаса. Він наді мною. О, мій владарю! Глянь на мене. Я вмираю. Рабська наша душа, підла доля!
Пес поповз, мов полоз, на череві, обливаючись сльозами. Зверніть увагу на роботу куховарову. Але ж ви нізащо не дасте. Ох, знаю я дуже добре багатіїв! А по суті — навіщо вона вам? Навіщо вам гнила шкапа? Ніде такої отрути не отримаєте, окрім як у Моссільпромі. А ви сьогодні снідали, ви — величина світового значення — завдяки чоловічим статевим залозам. У-у-у-у... Що ж це діється у світі білому? Видать, помирати ще рано, а відчай — і справді гріх. Руки йому лизати, більше нічого не зостається.