— Тому що ви її за груди ущипнули, — закричав Борменталь, перекинувши келих, — ви стоїте...
— Ви стоїте на найнижчому щаблі розвитку, — перекричав Пилип Пилипович, — ви, який лишень формуєтеся, розумово слабка істота, усі ваші вчинки виключно тваринні, і ви в присутності двох людей із університетською освітою дозволяєте собі із зухвальством абсолютно нестерпним давати якісь поради космічного масштабу і космічної ж глупоти про те, як все поділити... А тим часом ви наковталися зубного порошку...
— Третього дня, — підтвердив Борменталь.
— Ну от, — гримів Пилип Пилипович, — затямте раз і назавжди й хоч на лобі запишіть, — до речі, чому ви стерли з нього цинкову мазь[11]? — Що ви маєте мовчати і слухати, що вам кажуть. Учитися і намагатися стати хоч трохи адаптованим членом соціального суспільства. До речі, який негідник підсунув вам цю книжку?
— У вас усі негідники, — злякано відповів Шариков, оглушений нападом зусібіч.
— Я здогадуюся, — злобно червоніючи, вигукнув Пилип Пилипович.
— Ну, що ж. Ну, Швондер дав. Він не негідник... Щоб я розвивався...
— Я бачу, як ви розвиваєтеся після Каутського, — пожовтівши, верескнув Пилип Пилипович. Тут він люто натиснув на кнопку в стіні. — Сьогоднішній випадок чи не найкраще свідчення. Зіно!
— Зіно! — гукав Борменталь.
— Зіно! — кричав переляканий Шариков.
Зіна прибігла сполотніла.
— Зіно, там у приймальні... Вона в приймальні?
— У приймальні, — покірно відповів Шариков, — зелена, мов купорос.
— Зелена книжка...
— Ну, одразу палити, — розпачливо вигукнув Шариков, — вона казенна, з бібліотеки!
— «Переписка» називається, як його... Енгельса з цим дідьком... У грубу її!
Зіна полетіла.
— Я цього Швондера повісив би, чесне слово, на першому суку, — вигукнув Пилип Пилипович, з люттю впиваючись у крило індички, — сидить неймовірна погань у будинку — як чиряк. Мало того, що він пише всілякі безглузді пасквілі у газетах...
Шариков злісно й іронічно почав поглядати на професора. Пилип Пилипович своєю чергою скоса глянув на нього і замовк.
«Ох, нічого доброго у нас, здається, не вийде в квартирі», — раптом пророчо подумав Борменталь.
Зіна принесла на круглому тарелі підрум’янений зусібіч пиріг і кавник.
— Я його не їстиму, — одразу загрозливо-неприязно заявив Шариков.
— Ніхто вас не припрошає. Поводьтеся пристойно. Лікарю, прошу.
Обід скінчився у мовчанні.
Шариков витягнув із кишені зім’яту цигарку і задимів. Випивши кави, Пилип Пилипович поглянув на годинник, натиснув на репетитор, і він програв ніжно восьму з чвертю. Пилип Пилипович відкинувся за своїм звичаєм на готичну спинку і потягнувся за газетою на столику.
— Лікарю, прошу вас, поїдьте з ним до цирку. Тільки, заради Бога, подивіться в програмі — котів немає?
— І як таку наволоч до цирку пускають, — похмуро зауважив Шариков, хитаючи головою.
— Ну, хіба мало казна-кого туди допускають, — двозначно відгукнувся Пилип Пилипович, — що там у них?
— У Соломонського, — став вичитувати Борменталь, — чотири якісь... Юссемс і людина на мертвій точці[12].
— Що за Юссемс? — з підозрою запитав Пилип Пилипович.
— Бог їх знає. Уперше це слово мені трапилося.
— Ну, тоді ліпше дивіться у Нікітіних. Необхідно, щоб усе було ясно.
— У Нікітіних... У Нікітіних... Гм... Слони і межа людської спритності.
— Так-с. Як ви щодо слонів, любий Шариков? — недовірливо запитав Пилип Пилипович.
Той образився.
— Що ж, я не розумію, чи що. Кіт — то інше. Слони — тварини потрібні, — відповів Шариков.
— Ну-с і чудово. Якщо потрібні, їдьте і подивіться на них. Івана Арнольдовича слухатися. І жодних розмов не зачинати там у буфеті! Іване Арнольдовичу, настійно прошу — пива Шарикову не пропонувати.
За десять хвилин Іван Арнольдович і Шариков, одягнений у кепку з качиним носом і в драпове пальто з піднятим коміром, подалися до цирку. У квартирі стихло. Пилип Пилипович перебував у своєму кабінеті. Він запалив лампу під важким зеленим ковпаком, від чого у величезному кабінеті стало дуже затишно, і почав міряти кроками кімнату. Довго і жарко світився кінчик сигари блідо-зеленим вогнем. Руки професор заклав до кишень брюк, і тяжка дума мучила його вчений із залисинами лоб. Він прицмокував, наспівував крізь зуби «До берегів священних Нілу...» і щось бурмотів. Зрештою відклав сигару в попільничку, підійшов до шафи, зробленої цілковито зі скла, і весь кабінет освітився трьома найсильнішими вогнями зі стелі. Із шафи, з третьої скляної полиці Пилип Пилипович вийняв вузьку банку і став, насупившись, розглядати її проти сяйва вогнів. У прозорій і при-гуслій рідині плавав, не падаючи на дно, малий біленький клубочок, видобутий із надр Шарикового мозку.
12
Ідеться про гастролі повітряних гімнастів «Чотири Юссемс» і еквілібриста Етона, номер якого називався «Людина на мертвій точці», що відбувалися в Москві на початку 1925 року.