Знизуючи плечима, кривлячи губи і хмикачи, Пилип Пилипович пожирав його очима, ніби в білому непотопному клубочку хотів розгледіти причину дивовижних подій, що перевернули догори дриґом життя в прєчістєнській квартирі.
Цілком можливо, що вчена людина її і розгледіла. Принаймні, вдосталь надивившись на придаток мозку, професор сховав банку назад до шафи, замкнув її на ключ, ключ поклав у нагрудну кишеню, а сам вмостився на шкіряний диван, втиснувши голову в плечі і щонайглибше засунувши руки в кишені піджака. Він довго палив другу сигару, геть зжувавши її кінець, і зрештою за цілковитої самотності абсолютно зелений, як сивий Фауст, вигукнув:
— їй-богу, я, здається, наважуся.
Ніхто йому не відповів на це. У квартирі припинилися всілякі звуки. В Обуховому провулку об одинадцятій годині, як відомо, рух затихає.
Коли-не-коли лунали віддалені кроки запізнілого перехожого, вони постукували десь за шторами і стихали. У кабінеті під пальцями Пилипа Пилиповича ніжно дзвенів репетитор в кишеньці... Професор із нетерпінням чекав повернення лікаря Борменталя і Шарикова з цирку.
Розділ 8
Невідомо, на що зважився Пилип Пилипович. Нічого особливого протягом наступного тижня він не робив і, цілком можливо, унаслідок його бездіяльності, квартирне життя переповнилося подіями.
Днів за шість опісля історії з водогоном і котом із Будкому до Шарикова прийшов молодик, який виявився жінкою, і вручив йому документи, які Шариков негайно поклав до кишені й одразу ж опісля цього покликав лікаря Борменталя.
— Борменталю!
— Ні, ви мене на ім’я й по батькові, будь ласка, називайте! — відгукнувся Борменталь, змінившись на обличчі.
Варто зауважити, що за ці шість днів хірург примудрився разів із вісім посваритися зі своїм вихованцем. Тож атмосфера в обуховських кімнатах була задушлива.
— Ну і мене називайте на ім’я й по батькові! — цілком слушно відказав Шариков.
— Ні! — загримів у дверях Пилип Пилипович. — На таке ім’я й по батькові в моїй квартирі я називати вас не дозволю. Якщо бажаєте, щоб вас перестали кликати фамільярно «Шариков», і я, і лікар Борменталь будемо називати вас «пан Шариков».
— Я не пан, панове всі в Парижі! — відгавкнувся Шариков.
— Швондерова робота! — кричав Пилип Пилипович. — Ну, гаразд, поквитаюсь я з цим негідником. У моїй квартирі, поки я в ній перебуваю, крім панів, не буде нікого! За інших обставин або я, або ви підете звідси і, найімовірніше, це будете ви. Сьогодні я розміщу в газетах оголошення і, повірте, я вам знайду кімнату.
— Авжеж, такий я дурень, щоб з’їхати звідси, — украй чітко відповів Шариков.
— Як? — запитав Пилип Пилипович і до того змінився на обличчі, що Борменталь підлетів до нього і ніжно й занепокоєно взяв за рукав.
— Ви, знаєте, не нахабнійте, мосьє Шариков! — підвищив голос Борменталь. Шариков відступив, витягнув із кишені три папірці: зелений, жовтий і білий і, тицяючи в них пальцями, мовив:
— Ось! Член житлового товариства, і площа мені належить однозначно в квартирі №5 у відповідального винаймача Преображенського в шістнадцять квадратних аршинів[13], — Шариков подумав і додав слово, яке Борменталь машинально відзначив про себе, як нове: благоволіть.
Пилип Пилипович закусив губу і крізь неї необережно вимовив:
— Клянуся, що я цього Швондера зрештою застрелю.
Шариков украй уважно й гостро сприйняв ці слова, що було помітно по його очах.
— Пилипе Пилиповичу, vorsichtig[14]... — застережливо почав Борменталь.
— Ну, вже знаєте... Якщо вже таку підлість!.. — скрикнув Пилип Пилипович російською. — Майте на увазі, Шариков... Пане... Якщо ви дозволите собі ще одну нахабну витівку, я позбавлю вас обіду і взагалі харчування в моєму домі. Шістнадцять аршинів — це чудово, але ж я вас не зобов’язаний годувати за цим жаб’ячим папірцем!
Тут Шариков злякався і відкрив рот.
— Я без їжі лишатися не можу, — пробурмотів він, — де ж я харчуватимуся?
— Тоді поводьтеся пристойно! — в один голос заявили обидва ескулапи.
Шариков значно притих і того дня не завдав жодної шкоди нікому, за винятком самого себе: скориставшись нетривалою відсутністю Борменталя, він заволодів його бритвою і розпоров собі вилиці так, що Пилип Пилипович і лікар Борменталь накладали йому на порізи шви, від чого Шариков довго вив, заливаючись сльозами.
13
Давня східнослов'янська міра довжини, яка вживалася до запровадження метричної системи; дорівнює 0,711 м.