Одарка Петрівна, велична й оголена, трусонула Шарикова, мов мішок із картоплею, і сказала:
— Ви лишень помилуйтесь, пане професоре, нашим візитером Телеграфом Телеграфовичем. Я заміжня була, а Зіна — незаймана дівчина. Добре, що я прокинулася.
Закінчивши цю промову, Одарка Петрівна засоромилася, скрикнула, прикрила груди руками і подалася геть.
— Одарко Петрівно, даруйте заради всього святого, — отямившись, вигукнув їй услід почервонілий Пилип Пилипович.
Борменталь засукав вище рукава сорочки і рушив до Шарикова.
Пилип Пилипович зазирнув йому в очі й жахнувся.
— Що ви, лікарю! Я забороняю...
Борменталь правою рукою взяв Шарикова за комір і трусонув його так, що полотно на сорочці спереду тріснуло.
Пилип Пилипович кинувся навперейми і став видирати миршавого Шарикова з чіпких хірургічних рук.
— Ви не маєте права битися! — напівзадушений кричав Шариков, сідаючи на підлогу і тверезіючи.
— Лікарю! — волав Пилип Пилипович.
Борменталь, трохи отямившись, випустив Шарикова, після чого той одразу ж запхикав.
— Ну, гаразд, — прошипів Борменталь, — почекаємо до ранку. Я йому влаштую бенефіс, коли він протверезиться.
Тут він схопив Шарикова попід пахви і поволік його в приймальню спати.
При цьому Шариков зробив спробу брикатися, та ноги його не слухали.
Пилип Пилипович розчепірив ноги, аж блакитні поли халата розійшлися, звів руки й очі до лампи на стелі в коридорі й мовив:
— Ну-ну...
Розділ 9
Бенефіс Шарикова, як обіцяв лікар Борменталь, наступного ранку, втім, не відбувся з тієї причини, що Поліграф Поліграфович зник із дому. Борменталь ошаленів з відчаю і назвав себе ослом за те, що не сховав ключ від вхідних дверей, також кричав, що це не можна пробачити, і насамкінець побажав, щоб Шариков потрапив під автобус. Пилип Пилипович сидів у кабінеті, запустивши пальці в волосся, і казав:
— Уявляю, що зчиниться на вулиці... Уявл-я-ю. «Від Севільї до Гренади», Боже мій.
— Він у Будкомі ще може бути, — шаленів Борменталь і кудись бігав.
У Будкомі він посварився з головою Швонде-ром так, що той сів писати заяву в Народний суд Хамовницького району і при цьому кричав, що він не сторож вихованця професора Преображенсько-го, тим паче, що цей вихованець Поліграф не так давно, як учора, виявився пройдисвітом, взявши в Будкому 7 рублів нібито на купівлю підручників у кооперативі.
Федір, який заробив на цій справі три рублі, обшукав увесь будинок зверху донизу. Ніде жодних слідів Шарикова не було.
З’ясувалося лише одне — що Поліграф відбув на світанку в кепці, у шарфі й пальто, захопивши з собою пляшку горобинової з буфета, рукавички доктора Борменталя і всі свої документи. Одарка Петрівна і Зіна, не приховуючи, висловили свою бурхливу радість і сподівання, що Шариков більше не повернеться. В Одарки Петрівни Шариков напередодні позичив три рублі п’ятдесят копійок.
— Так вам і треба! — гарчав Пилип Пилипович, розмахуючи кулаками. Цілий день дзеленчав телефон, дзеленчав телефон і наступного дня. Лікарі приймали незвичайну кількість пацієнтів, а на третій день у кабінеті невідворотно постало питання про те, що потрібно повідомити в міліцію, яка зобов’язана розшукати Шарикова в московському болоті.
І щойно було сказано слово «міліція», як побожну тишу Обухова провулка прорізав гавкіт вантажівки, і вікна в будинку здригнулися. Потім настирно пролунав дзвінок, і Поліграф Поліграфо-вич увійшов із надзвичайною гідністю, у непорушному мовчанні зняв кепку, пальто повісив на роги і постав у новому вигляді. На ньому була шкіряна куртка з чужого плеча, шкіряні ж потерті штани й англійські високі чоботи зі шнурівкою до колін. Неймовірний запах котів одразу ж заповнив увесь передпокій. Преображенський і Борменталь мов за командою схрестили руки на грудях, сперлись об одвірок й очікували перших повідомлень від Поліграфа Поліграфовича. Він пригладив жорстке волосся, кашлянув і озирнувся так, що видно було: збентеження Поліграф бажає приховати за безцеремонністю.
— Я, Пилипе Пилиповичу, — почав він нарешті говорити, — на посаду вступив.
Обидва лікарі видали невизначений сухий звук горлом і ворухнулися.
Преображенський схаменувся перший, простягнув руку і мовив:
— Папірець дайте.
Було надруковано: «Пред’явник цього товариш Поліграф Поліграфович Шариков дійсно є завідувачем підвідділу очищення міста Москви від бродячих тварин (котів тощо) у відділі МКГ».