— Два тижні можете не приходити, — сказав Пилип Пилипович, — та все ж прошу вас: будьте обережні.
— Професоре! — в екстазі вигукнув з-за дверей голос. — Будьте цілком спокійні, — він солодко хихикнув і щезнув.
Квартирою прокотилося дзеленчання дзвінка, лаковані двері відчинились, увійшов кусонутий, вручив Пилипу Пилиповичу аркуш і заявив:
— Вік зазначено неправильно. Найімовірніше, 54-55. Тони серця глухуваті.
Він зник, а на зміну йому з шарудінням з’явилася дама у хвацько зсунутому набік капелюсі і блискучому кольє на млявій пожованій шиї. Дивні чорні мішки висіли в неї під очима, а щоки були нарум’янені, мов у ляльки. Вона страшенно хвилювалася.
— Пані! Скільки вам років? — дуже строго запитав її Пилип Пилипович.
Відвідувачка злякалась, аж зблідла під шаром рум’ян.
— Я, професоре, присягаюсь, якби ж ви знали, яка в мене драма!..
— Років вам скільки, шановна? — ще суворіше повторив Пилип Пилипович.
— Чесне слово... Ну, сорок п’ять...
— Мадам, — заволав Пилип Пилипович, — на мене чекають. Не затримуйте, будь ласка. Ви ж не одна!
Груди жінки бурхливо здіймалися.
— Я лише вам як світилу науки. Та присягаюсь — це такий жах...
— Скільки вам років? — люто верескнув Пилип Пилипович, аж окуляри його блимнули.
— П’ятдесят один! — скорчившись від страху, відповіла дама.
— Знімайте штани, пані, — полегшено мовив Пилип Пилипович і показав на високий білий ешафот у кутку.
— Присягаюся, професоре, — бурмотіла дама, розстібаючи тремтячими пальцями якісь кнопочки на поясі, — цей Моріц... Я вам зізнаюся, як на духу...
— «Від Севільї до Гренади...» — неуважно наспівував Пилип Пилипович, натискаючи педаль мармурового умивальника. Зашуміла вода.
— Богом присягаюся! — казала пані, і живі плями проступали крізь штучні на її щоках. — Я знаю — це моя остання пристрасть. Адже це такий негідник! Ох, професоре! Він картярський шулер, про це знає вся Москва. Він не може пропустити жодної задрипаної модистки. Адже він такий диявольськи молодий. — Дама бурмотіла і викидала з-під шурхотливих спідниць зім’ятий мереживний жмут.
Пес геть очманів, і в його голові все стало догори дриґом.
«Ну вас до біса, — тоскно подумав він, поклавши голову на лапи і замружившись від сорому, — навіть і не намагатимуся збагнути, що воно таке — все одно не второпаю».
Отямився він від дзенькоту і побачив, що Пилип Пилипович жбурнув у таз якісь блискучі трубки.
Плямиста дама, притискаючи руки до грудей, із надією дивилася на Пилипа Пилиповича. Той поважно насупився і, сівши до столу, щось записав.
— Мадам, я вам вставлю яєчники мавпи, — оголосив він і подивився строго.
— Ох, професоре, невже мавпи?
— Так, — категорично відповів Пилип Пилипович.
— Коли ж операція? — ледь чутно запитала зблідла дама.
— «Від Севільї до Гренади...» Гм... у понеділок. Ляжете в клініку зранку. Мій асистент підготує вас.
— Ох, я не хочу в клініку. Чи не можна у вас, пане професор?
— Бачте, у себе я оперую лише в крайньому разі. Це буде коштувати дуже дорого — п’ятдесят червінців.
— Я згодна, професоре!
Знову загриміла вода, колихнулися на капелюсі пера, потім з’явилася лиса, мов тарілка, голова і обняла Пилипа Пилиповича. Пес куняв, нудота минулася, і він насолоджувався стихлим боком і теплом, навіть здрімнув і встиг трішки побачити приємний сон: нібито він вирвав із хвоста сови цілий жмут пір’я... потім над головою рявкнув схвильований голос.
— Я надто відомий у Москві, професоре. Що ж мені робити?
— Панове, — обурювався Пилип Пилипович, — не можна ж так. Потрібно стримуватися. Скільки їй років?
— Чотирнадцять, професоре... Ви розумієте, розголос знищить мене. Днями я маю отримати закордонне відрядження.
— Я ж не юрист, голубчику... Ну, почекайте два роки і одружитеся з нею.
— Та я вже одружений, професоре.
— Ох, панове, панове!
Двері відчинялися, змінювалися обличчя, гриміли інструменти в шафі, і Пилип Пилипович працював не покладаючи рук.
«Паскудна квартирка, — думав пес, — та до чого ж добре! І на якого біса йому знадобився я? Невже жити залишить? Ото дивак! Та йому лише оком моргнути — таким би псом обзавівся, що о-го-го! А може, я і красивий. Мабуть, моє щастя! А сова ця погань... Нахабна».
Остаточно пес прокинувся глибоко увечері, коли дзеленчання стихло і саме тієї миті, як двері впустили особливих відвідувачів. їх було одразу четверо. Усі молоді люди і всі одягнені дуже скромно.