Доктор Мортімер якось дивно подивився на нас і відповів майже пошепки:
— Містере Холмс, це були відбитки лап величезного собаки!
Розділ III
Завдання
Зізнаюся, що по цих словах у мене пробіг мороз по шкірі.
Судячи з того, як тремтів голос у доктора, його самого глибоко схвилювала та розповідь. Холмс усім тілом посунувся вперед, і в його очах спалахнули сухі, колючі іскорки — беззаперечна ознака зацікавлення.
— Ви самі їх бачили?
— Достеменно, як бачу вас.
— І нічого про це не сказали!
— А навіщо?
— Невже, крім вас, їх ніхто не бачив?
— Вони були приблизно за тридцять кроків від тіла. Імовірно, на них просто не звернули уваги. Я б і сам нічого не помітив, якби не згадав про легенду.
— На болотах, мабуть, багато вівчарок?
— Так, звичайно. Але це була не вівчарка.
— Кажете, сліди дуже великі?
— Величезні!
— Але від тіла сера Чарльза вони були далеко?
— Так.
— Яка тоді була погода?
— Вогка, холодна.
— Але дощу не було?
— Ні.
— А яка ця алея?
— З боків висока зелена огорожа з густо порослими старими тисами. Посередині — стежка завширшки футів із вісім.
— А між чагарником і доріжкою є що-небудь?
— Так, обабіч неї іде смужка дерну завширшки близько шести футів.
— Якщо я правильно вас зрозумів, в алеї є хвіртка?
— Так, і вона веде на болота.
— А інших виходів туди немає?
— Ні.
— Отже, на тисову алею можна потрапити або прямо з будинку, або через хвіртку, що веде на болота?
— Є ще один вихід — через альтанку, але віддалік.
— Сер Чарльз туди дійшов?
— Ні, він лежав кроків за п’ятдесят від неї.
— Тепер, докторе Мортімер, будьте ласкаві відповісти мені на одне дуже важливе запитання: ви помітили сліди, але вони були не на траві, а на стежці?
— На траві слідів зазвичай не видно.
— Вони були по той бік стежки, що й хвіртка?
— Так, на самому краї, ближче до хвіртки.
— Надзвичайно цікаво! Ще одне запитання: хвіртка була зачинена?
— Не тільки зачинена, але й замкнена на навісний замок.
— Яка вона заввишки?
— Приблизно футів з чотири.
— Виходить, через неї можна перелізти?
— Так.
— А біля самої хвіртки що-небудь знайшли?
— Ні, нічого особливого.
— Боже мій! Невже там не подивилися?
— Чому ж? Я сам дивився.
— І нічого не знайшли?
— Там важко було що-небудь розібрати. Сер Чарльз, очевидно, простояв біля хвіртки хвилин п’ять-десять.
— Чому ви так вважаєте?
— Тому що попіл двічі впав з його сигари.
— Чудово! Оце помічник! Чи не так, Ватсоне? Ну, а сліди?
— Гравій було поцятковано його слідами. Інших я не помітив.
Шерлок Холмс нетерпляче ляснув себе долонею по коліну.
— Ех, якби я сам там був! — вигукнув він. — Це, певно, надзвичайно цікава справа. Які багаті можливості для серйозного наукового розслідування! Гравій — це така сторінка, на якій я міг би стільки всього прочитати! А тепер вона розмита дощем, затоптана черевиками допитливих фермерів… Ех, докторе Мортімер, докторе Мортімер! Чому ж ви одразу мене не покликали? Який гріх на вашій совісті!
— Я не міг звернутися до вас, містере Холмс: адже тоді мені довелося оприлюднити всі ці факти, а я вже пояснив, що мене втримувало від такого кроку. До того ж, до того…
— Чому ж ви вагаєтеся?
— Є певна царина, де безсилий навіть найпроникливіший і найдосвідченіший детектив.
— Ви натякаєте, що ми маємо справу з надприродною силою?
— Я цього не кажу.
— Не «кажу», але «думаю»?
— Відтоді як сталося це нещастя, містере Холмс, мені розповіли про кілька випадків, які важко пов’язати з природним плином справ.
— Наприклад?
— Я з’ясував, що дехто з місцевих жителів ще до трагічної смерті сера Чарльза бачив на болотах дивну істоту, яка достоту відповідає описам Баскервільського демона й не схожа на жодну іншу тварину, відому науці. Усі, хто її бачив, стверджували в один голос: це страшна, неймовірно велика примара, що світиться. Я опитав цих людей. Їх було троє: наш сусід, людина досить тверезих поглядів на речі, місцевий коваль і один фермер. Усі розповідають про дивовижу, майже слово в слово повторюючи опис того пса, про якого згадується в легенді. Повірте мені, містере Холмс: у всій нашій окрузі панує жах, виходити на болото вночі не наважується ніхто, хіба що найсміливіші відчайдухи.
— І ви, людина науки, вірите, що це явище — надприродне?
— Я сам не знаю, чому вірити.