— Яке щастя! А я ніяк не міг згадати, де його залишив, тут чи в пароплавної компанії. Втратити таку річ! Це було б просто жахливо!
— Презент? — спитав Шерлок.
— Атож, сер.
— Від Черінґ-кроської лікарні?
— Так, від тамтешніх друзів на день мого весілля.
— Ох, як це кепсько! — зронив Голмс, хитаючи головою.
Доктор Мортімер здивовано закліпав очима:
— А що ж тут поганого?
— Тільки те, що ви порушили хід наших міркувань. Отже, подарунок був весільний?
— Авжеж, сер. Я одружився і звільнився з лікарні, а разом із тим позбувся й надії отримати посаду консультанта. Треба було шукати собі власний будинок.
— Ну, ось бачите, ми не так уже й помилилися, — сказав Голмс. — А тепер, докторе Джеймс Мортімер...
— Що ви, що ви! У мене немає докторського ступеня, я всього лиш скромний член Королівського хірургічного товариства.
— І, мабуть, людина наукового складу розуму?
— Я маю тільки певний стосунок до науки, пане Голмс: так би мовити, збираю мушлі на березі неосяжного океану знань. Якщо не помиляюся, маю честь балакати з паном Шерлоком Голмсом, а не з...
— Ні, доктор Ватсон ось — перед вами.
— Дуже радий познайомитися, сер. Ваше ім’я часто згадується поряд із іменем вашого приятеля. Ви мене дуже зацікавили, пане Голмс. Я ніяк не очікував, що у вас такий подовжений череп і так сильно розвинені надбрівні дуги. Дозвольте мені помацати ваш тім’яний шов. Зліпок із вашого черепа, сер, міг би слугувати прикрасою для будь-якого антропологічного музею доти, доки не вдасться отримати сам оригінал. Не вважайте це за лестощі, та я просто заздрю такому черепу.
Шерлок посадив нашого дивного гостя в крісло.
— Ми з вами, либонь, обоє ентузіасти своєї справи, сер, — сказав він. — Судячи з вашого вказівного пальця, ви віддаєте перевагу самі набивати цигарки. Не соромтеся, запалюйте.
Доктор Мортімер вийняв із кишені тютюн і з вражаючою спритністю набив собі цигарку. Його довгі, трохи тремтячі пальці рухалися швидко та неспокійно, як ніжки комахи.
Голмс сидів мовчки, але швидкі, миттєві погляди, які він кидав на нашого цікавого співрозмовника, ясно свідчили про те, що цей чоловік неабияк його зацікавив.
— Дозволю собі припустити, сер, — почав він нарешті, — що ви надали мені честь своїми вчорашніми та сьогоднішніми відвідинами не лише заради обстеження мого черепа?
— Ні, сер, певна річ, ні! Правда, я щасливий, що мені випала така нагода, але мене привело до вас зовсім не це, пане Голмс. Я людина аж ніяк не практичного штибу, а тим часом переді мною раптово постала одна надзвичайно серйозна та напрочуд дивна загадка. Вважаючи вас другим за величиною європейським експертом...
— Он як, сер! Дозвольте поцікавитися, хто має честь бути першим? — досить різким тоном поцікавився Шерлок.
— Праці пана Бертильона [2] вселяють велику повагу людям із науковим складом мислення.
— То чому б вам не звернутися до нього?
— Я ж сказав, сер, про «науковий склад мислення», але як практик ви не знаєте собі рівних — це визнають усі. Сподіваюся, сер, що я не дозволив собі зайвого...
— Хіба дещицю, — просвітлів Голмс. — Однак, докторе Мортімер, гадаю, що ви зробите цілком слушно, якщо негайно, без подальших відступів, розповісте мені, в чому полягає справа, для вирішення якої вам знадобилася моя допомога.
Розділ II. Прокляття роду Баскервілів
— У мене в кишені лежить один манускрипт, — почав Джеймс Мортімер.
— Я помітив це, як тільки ви увійшли, — сказав Голмс.
— Манускрипт дуже давній.
— Початок вісімнадцятого століття, якщо тільки не підробка.
— Як ви дізналися, сер?
— У бесіді зі мною ви весь час показуєте мені краєчок цього манускрипту дюймів у два шириною. Поганий же той експерт, який не зможе встановити дату документа з точністю до одного-двох десятиліть. Вам, можливо, доводилося читати мою невеличку працю з цього питання? Я датую ваш манускрипт тисяча сімсот тридцятим роком.
— Точна дата тисяча сімсот сорок другий, — доктор Мортімер вийняв рукопис із бокової кишені маринарки. — Цю родинну реліквію віддав мені на зберігання сер Чарльз Баскервіль, раптова і трагічна смерть котрого так схвилювала весь Девоншир три місяці тому. Я вважав себе не тільки лікарем сера Чарльза, але і його особистим приятелем. Це був чоловік владний, тямущий, дуже практичний і аж ніяк не фантазер, як ваш покірний слуга. І все ж він ставився до цього документа дуже серйозно і був готовий до того кінця, який його спіткав.