Та раптом Клопен зупинився, немов у нього сяйнула якась несподівана думка.
— Стривайте! — вигукнув він. — Я ж забув. За нашим звичаєм не можна повісити людину, не спитавши, чи не знайдеться жінки, яка захоче його собі взяти. Ну, друже, це твоя остання надія. Одружишся або із шлюхою, або з мотузкою.
Цей циганський звичай, хоч яким дивовижним він міг би здатися читачеві, ще й досі існує і дуже широко викладений у старовинному англійському законодавстві. Дивіться «Нотатки Берінгтона» *.
Гренгуар зітхнув з полегкістю. Це вже вдруге протягом півгодини він повертався до життя, тому не дуже зважувався вірити у таке щастя.
— Гей! — крикнув Клопен, знову видершись на свою бочку. — Гей! Баби, дівки! Чи знайдеться серед вас яка-небудь відьма або якась гультяйка, що захоче взяти собі цього гультяя? Гей? Колетто Шарон! Еліза-бето Трувен! Сімоно Жодуїн! Берардо Фануель! Маріє Кульгава! Гонна Довготелеса! Мішело Женаль! Клодіно Гризи-вухо! Матюріно Жірону! Гей! Ізабо ла Тьєрі! Підійдіть подивіться! Мужчина задарма! Хто хоче?
Гренгуар у цьому своєму жалюгідному стані був, безперечно, мало привабливий. Жінки байдуже поставилися до цієї пропозиції. Нещасний чув, як вони відповідали: «Ні, ні, вішайте його — нам усім на втіху».
Все ж таки три жінки вийшли з юрби, щоб подивитися на нього. Першою була товста дівка з квадратним обличчям. Вона уважно оглянула нужденний камзол філософа. Одежина була зношена й мала більше дірок, ніж решітка, на якій смажать каштани. Дівка скривилася.
— Старе дрантя! — пробубоніла вона і звернулась до Гренгуара: — Ану, покажи твій плащ.
— Я загубив його.
— Капелюх?
— Його в мене забрали.
— Черевики?
— Вони вже майже без підметок.
— Гаманець?
— На жаль, — затинаючись, промовив Гренгуар, — я не маю ні деньє.
— То попроси, щоб тебе повісили, та ще й подякуй! — відрізала вона і відвернулась від нього.
Підійшла друга, стара, чорна, зморшкувата, бридка жебрачка, — така огидна, що навіть у Дворі чудес не мала собі рівних. Вона обійшла круг Гренгуара. Той затремтів від страху, що їй захочеться його взяти. Але вона процідила крізь зуби:
— Занадто худий! — і пішла геть.
Третьою була молода жінка, досить свіжа й не дуже погана.
«Врятуй мене!» — стиха промовив до неї неборак. Вона деякий час співчутливо дивилася на нього, потім опустила очі, пом'яла пальцями складку спідниці й зупинилась, не знаючи, що їй робити. Гренгуар пильно стежив за кожним її рухом. Це був останній проблиск надії. «Ні,— нарешті промовила дівчина, — ні! Гійом Вислощокий поб'є мене». І вона пірнула в юрбу.
— Не щастить тобі, друже, — сказав Клопен. І, випроставшись на бочці, на велику втіху присутніх, він, наслідуючи оцінщика аукціону, вигукнув:
— Більше ніхто його не хоче? Ніхто не хоче — раз! Ніхто не хоче — два! Ніхто не хоче — три! — Він обернувся до шибениці, кивнув головою і сказав: — Лишився за вами!
Бельвін де Летуаль, Андрі Рудий і Франсуа Шант Прюн підступили до Гренгуара.
У цю мить серед арготинців пролунало:
— Есмеральда! Есмеральда!
Гренгуар затремтів і озирнувся в той бік, звідки долітали вигуки. Юрба розступилася, пропускаючи дівчину — уособлення невинності і вроди. То була циганка.
— Есмеральда! — повторив Гренгуар, вражений, незважаючи на своє хвилювання, тією швидкістю, з якою це магічне слово пов'язало спогади про все, що він пережив цього дня
Здавалося, що це незвичайне створіння поширювало владу своєї чарівності й краси навіть на Двір чудес.
Арготинці й арготинки покірно давали їй дорогу, а їхні дикі обличчя прояснювалися від самого її погляду.
Вона підійшла своєю легкою ходою до засудженого, гарненька Джалі дріботіла за нею. Гренгуар стояв ні живий ні мертвий. Якийсь час дівчина мовчки дивилася на нього.
— Ви збираєтесь повісити цю людину? — поважно спитала вона Клопена.
— Так, сестро, — відповів король Алтинів, — хіба що ти захочеш узяти його собі за чоловіка.
Вона зробила свою чарівну гримаску, закопиливши нижню губку, й сказала:
— Беру!
Тут Гренгуар твердо повірив: усе, що діється з ним зранку — сон, а це тільки його продовження.
Бо й справді, такий поворот, хоч і приємний, був надто крутий.
З шиї поета зняли зашморг і наказали злізти з лави. Він мусив сісти, — надто великим було потрясіння.
Не сказавши ні слова, князь Циганії приніс глиняний кухоль. Циганка подала його Гренгуарові.
— Киньте ним об землю, — сказала вона. Кухоль розбився на чотири черепки.
Тоді князь Циганії, поклавши їм на чоло свої руки, промовив: