Собор Паризької Богоматері

Віктор Гюго СОБОР ПАРИЗЬКОЇ БОГОМАТЕРІ Роман

VICTOR HUGO

NOTRE-DAME DE PARIS

1831

^©   _{http://kompas.co.ua  — україномовна пригодницька література}

_{З французької переклав Петро ТЕРНЮК}

_{Передмова В. І. Пащенка}

_{Редактор О. М. Федосенко}

_{Коментарі Б. Буніч-Ремізова}

«СОБОР ПАРИЗЬКОЇ БОГОМАТЕРІ» ВІКТОРА ГЮГО

_{У центрі Парижа на острові Сіте, що омивається Сеною і в давні часи називався Лютецією, височить стометрове громаддя величного Собору Паризької богоматері. Будівництво цієї старовинної пам’ятки готичної архітектури почалося ще 1163 року на місці, де в 1 ст. н. е. стояв давньоримський олтар, присвячений Юпітеру, а пізніше — кафедральний собор часів меровінгів. Хоча зведення собору завершилося ще в 1240 році, він добудовувався до 1330 року, а потім неодноразово реставрувався, зокрема, в середині XIX ст. Споруда й досі вражає не тільки своїми монументальними розмірами, а й чіткістю архітектурного задуму, гармонійною довершеністю горизонтальних і вертикальних частин, незрівнянним мистецтвом невідомих зодчих і стародавніх майстрів.}

_{Французький письменник Андре Моруа так писав про Собор у своїй книзі «Париж»: «Його західний фасад, увінчаний з обох боків двома могутніми вежами висотою 69 метрів, розчленований на три яруси. Нижній ярус з масивними стінами править за надійну опору горішнім ярусам. Три глибокі портали, прикрашені скульптурами, ведуть у середину храму. Вище розташована аркада із статуями біблійних царів і пророків, а над нею — другий ярус, у центрі якого панує величезна розета — кругле вікно з кольоровим вітражем 10 метрів у діаметрі. Обабіч нього здіймаються стрілчасті арки, кожна з яких об’єднує по два великих вікна над бічними порталами. Висока і прозора аркатура вінчає будівлю, зв’язуючи водночас основи двох веж».}

_{Собор становить цілу епоху в історії Франції. Його неодноразово намагалися сплюндрувати і знищити, проте соборні мури стояли непохитні і витримали навальні й часом дуже жорстокі хвилі людської люті. За свій вік вони вдосталь побачили крові, страждань і людських сліз.}

_{Саме тому і обрав Віктор Гюго Собор Паризької богоматері не тільки місцем подій великого історичного роману, а й його героєм. «Собор Паризької богоматері» відіграв важливу роль у творчій біографії письменника. До появи на початку 60-х років «Знедолених» він лишався найзначнішим твором В. Гюго і став свідченням того, що у французьку літературу прийшов оригінальний і талановитий письменник.}

_{До створення «Собору» його автор пройшов короткий, але досить складний шлях. Його соціально-політичний світогляд формувався у похмурі часи реставрації Бурбонів. Спочатку молодий письменник-початківець, що честолюбно мріяв швидко вписати своє ім’я в історію французької літератури, займав дещо суперечливі позиції щодо монархії та католицької церкви. Одна з перших поетичних збірок — «Оди і балади» (1826) — свідчила про певні симпатії В. Гюго до королівської влади. Разом із тим перші його історичні романи — «Ган Ісландець» (1822) і «Бюг-Жаргаль» (1826) — доводили, що в молодого письменника дедалі більше зростає непримиренність до жорстокості й паразитизму феодально-дворянської верхівки, прагнення в романтичній формі відтворити історичну правду, показати силу народних мас і їхню здатність вести боротьбу за справедливість і добро.}

_{На ідейні позиції письменника особливо вплинуло наближення революційних подій 30-х років у Франції, що яскраво виявилося в його повному розриві з роялістами. В. Гюго віддаляється і від старшого покоління романтиків з їхніми релігійно-містичними настроями, як це було у Рене де Шатобріана. Передмова молодого письменника до драми «Кромвель» (1827) стала своєрідним маніфестом нового напряму в романтичному мистецтві. Водночас вона була недвозначним викладом власних ідей щодо обов’язків і завдань письменника. Відкидаючи принцип класичної поезії і трагедії зокрема, він вимагав неухильно дотримуватися історичної правди, завжди зберігати «місцевий колорит», без якого історичні події втрачали б свою яскравість, доказовість і реальність, поєднувати трагічне і комічне, зосереджувати увагу на винятково сильних характерах. Здійснюючи свої теоретичні міркування на практиці, В. Гюго згодом створює драми «Маріон Делорм» (1829) та «Ернані» (1830), що мали, до того ж, чітко виражене антимонархічне спрямування. В його творах усе виразніше виявляється співчуття жахливому становищу бідного і безправного люду, пригніченого соціальним злом і несправедливістю. На сцені з’явилися невідомі до того герої. Це благородні й великодушні вигнанці несправедливого суспільства, певною мірою бунтарі, що сприймались як виразники передових ідей. Нові принципи творчості знайшли своє втілення у віршах, драмах і повістях 30-х років. Поетичні збірки «Осіннє листя», «Пісні присмерків», «Промені й тіні», повість «Клод Ге» мають виразно політичний зміст. Історичні драми цього періоду — «Король бавиться», «Марія Тюдор», «Рюї Блаз» — несуть у собі риси демократизму і об’єктивно були революційними. В історії письменника найбільше цікавить боротьба знедолених мас із темними силами феодальної реакції, які знайшли художнє втілення в його образах монархів, придворних і церковників.}