За динамічної адаптації в особистості стають помітними зміни. Приміром, якщо дитина боїться суворого батька, то згодом може виникнути ненависть до батька-тирана, яку дитина придушуватиме в собі. Як наслідок, у дитини може з’явитися безпричинний протест до життя взагалі. Придушена ненависть та ворожість стають динамічними факторами в характері дитини. При цьому відбувається процес пристосування індивідуума до ірраціональних зовнішніх умов. Як наслідок, ми отримуємо хвору на невроз особистість. Отже, динамічна адаптація може спричинити появу в індивідуума руйнівних чи садистських імпульсів” [21].
Слід зазначити, що номінації “статична” та “динамічна” адаптації наразі рідко зустрічаються в соціології. За словами Л.Корель, розмежування за цією ознакою “грунтується на двох тлумаченнях поняття “адаптація”: 1) адаптація як процес (адаптація, що виникає) та 2) адаптація як результат (набута адаптація). Статичним адаптаціям відповідає поняття адаптації як результату, динамічним - як процесу” [1, 160].
Л.Корель у центр уваги спеціальної соціологічної теорії “соціології адаптацій” поставила загальні закономірності, а також характер, зміст, типи, форми, види взаємного пристосування суб’єкта (індивіда, соціальної групи, організації, інституту) до зовнішнього середовища. Важливе місце в предметному полі цієї теорії займають питання про соціальні регулятори та соціальні механізми, а також про критерії адаптації [22, 17-18].
Слід сказати, що до нашого часу теорія та методологія адаптаційних процесів у світовій соціологічній науці досліджувалася шляхом аналізу еволюційних, достатньо стабільних систем. Натомість сучасному переходу до ринкової системи в пострадянських країнах притаманні риси нестабільності та кризовості. Це передбачає створення зовсім нових концепцій, нової методології, нової методики дослідження процесів адаптації соціуму в умовах суспільного перелому.
В останні роки, судячи з періодичних видань, до цієї проблематики звернулися чимало дослідників. Хотілося б відзначити праці В.Артемова, Л.Бабаєвої, П.Великого, Л.Гордона, Б.Рукавішнікова, З.Калугіної, Є.Ясіна і багатьох інших. Поступово розробляються концептуальні підходи, методологія та методика вивчення соціальних адаптацій за умов суспільних потрясінь.
Наприклад, Л.Корель у співпраці з колегами була розроблена система теоретичних та емпіричних індикаторів соціального самопочуття населення як виміру соціальної адаптації (Н.Арсентьєва, І.Мартинова, І.Харченко, Ю.Чистякова); досліджувалися соціально-психологічні, статусні, та соцієтальні бар’єри адаптації до ринку різних соціальних груп, побудована типологія населення за ступенем пристосування до ринку (Ю.Чистякова, М.Шабанова, О.Шарніна). Наприклад, М.Шабанова присвятила згаданій вище проблемі цілу низку праць [23; 24; 25] див. також [26; 27; 28; 29; 166]. У своїй монографії “Социология свободы: трансформирующееся общество”, проблемі соціальної адаптації присвячено одинадцятий розділ під назвою “Социальная адаптация в контексте свободы и проблемы институционализации новых прав”. Авторка розмірковує над тим, що одні адаптації, відповідаючи кінцевій меті перебудов та соціально пом’якшуючи процес реформування, можуть пригальмувати його і врешті-решт звести реформи нанівець. А інші - навпаки, хоча й перебувають нині в суперечностях із загальною метою перебудов, однак можуть прискореними темпами наблизити до неї. Дослідниця ставить риторичні запитання: “Яким адаптаціям слід надати перевагу? Чи завжди добровільні та вимушені адаптації призводять до таких результатів? Іншими словами, чи є сьогодні можливості для розширення таких добровільних адаптацій, які б не гальмували, а прискорювали процес реформування? Чи не складаються нові умови так, що вимушені адаптації до них відіграють роль гальмування реформ не лише з позиції сьогодення, а й перспективи” [23, 36-38]?
Намагаючись дати відповіді на поставлені запитання і провівши емпіричний аналіз закономірностей сучасних соціальних адаптацій у контексті свободи-несвободи, авторка зробила висновок, що в механізмах адаптаційного процесу наразі з великим відривом переважають вимушені адаптації над добровільними, а в результаті - переважно регресивні (руйнівні) над прогресивними (творчими) адаптаціями.
Погоджуючись із М.Шабановою, зазначимо, що вимушені адаптації виникають тоді, коли напрями перетворень, нові цінності та способи соціальної дії вступають у конфлікт із цінностями і можливостями індивіда, хоча він і вимушений використовувати їх для реалізації своїх життєво важливих цілей. Вимушена адаптація не означає примирення, згоди чи схвалення. Суспільну ситуацію не можна ігнорувати, але її можна засуджувати, можна обирати пасивний, відчужений тип поведінки.