Під оцінкою Т.Парсонс розуміє “баланс”. Зміст оцінки виводиться з бажань і потреб суб’єкта і стосується різних об’єктів. Оцінки є складовою частиною будь-яких “культурних систем”, а в інституціалізованому вигляді - також і “соціальних систем”, у яких оцінки стають цінностями [74, 367-378].
Парсонс намагається примирити цінності з об’єктивністю соціальної науки. При цьому він у самих цінностях шукає основу об’єктивності. Цінності, на його думку, поділяються на два види: - інституціалізовані та неінституціалізовані. “В оцінках однаковою мірою задіяні внутрішні можливості суб’єкта та можливості зовнішнього світу, а ставлення суб’єкта до реальності лежить в основі ціннісних оцінок. Але в них виражається також і зворотний зв’язок, активний корегуючий і стимулюючий вплив об’єктивного світу на самі потреби людини, здатність предметів і явищ задовольняти чи не задовольняти їх” [Там само].
Поняття “ціннісні орієнтири індивіда” було введено в соціологію у 20-х роках ХХ ст. американським соціологом Вільямом Томасом та польським соціологом Флоріаном Знанецьким, що жив певний час у США. Вони відомі як автори першої книги в галузі емпіричної соціології “Польський селянин у Європі та Америці” (Чикаго, 1921). Ціннісні орієнтири індивіда названі автори розглядають як соціальну настанову, що регулює його поведінку. В такому контексті ціннісні орієнтири стали предметом численних досліджень в американській та західноєвропейській соціології, а ще більше в соціальній психології. Як відображення фундаментальних соціальних інтересів людини, ціннісні орієнтири виражають її суб’єктивну життєву позицію, світоглядні та моральні принципи. У У.Томаса та Ф.Знанецького цінності набувають “ситуативного” характеру. Центральне місце в їхній теорії займає поняття “соціальна ситуація”, яка включає як об’єктивно існуючі соціальні цінності, так і суб’єктивні настанови. Формування особистісної системи цінностей відбувається при “визначенні ситуації” індивідом за допомогою їхньої взаємодії та суперництва [75, 357].
Ціннісне ставлення людини до дійсності виникає у процесі взаємодії суб’єкта і об’єкта, на основі суспільної практики. Але з того факту, що цінності пов’язані з соціальним суб’єктом, неправомірно робити висновок, що вони мають лише ідеальний характер, тобто існують переважно у свідомості суб’єкта або у сфері суспільної свідомості. Чимало цінностей мають справді ідеальний характер. Але є цілий світ матеріальних цінностей, без яких неможливе людське існування. Це не тільки ключові життєві орієнтири та спонукальні механізми людської діяльності, а й сама діяльність, результати історичного розвитку суспільства (матеріальна й духовна культура). Відмінність між матеріальними й духовними цінностями полягає в тому, що матеріальні слугують для задоволення практичних потреб людини, а духовні цінності (наукові, соціально-політичні, моральні, художньо-естетичні, релігійні та ін.) характеризують вищі запити людини. Критерієм наукових цінностей є істина, моральних і релігійних - гармонія людських стосунків, художньо-естетичних - освоєння прекрасного, політичних (до яких відносяться мир, свобода, громадський порядок, соціальна захищеність людини, справедливість та ін.) - стабільність у суспільстві. І незалежно від того, як трактується цінність, більшість українських і західних авторів погоджуються, як правило, з веберівським твердженням про те, що суспільство не може існувати без загальнолюдських цінностей, які змінюють і спрямовують у відповідне русло діяльність і пошуки людей.
Ієрархію всіх цінностей завершують людина і людське життя, поза якими втрачають смисл і всі інші цінності. Про це писав видатний німецький етолог, лауреат Нобелівської премії К. Лоренц: “Якщо ми заберемо з нашого життєвого досвіду емоційне почуття цінності, якщо для нас не буде мати жодної цінності людина, людське життя і людство в цілому, то найдосконаліший апарат нашого інтелекту залишиться мертвою машиною без двигуна” [76, 26].
Формування ціннісних орієнтирів індивіда, як відомо, здійснюється в процесі його соціалізації, під впливом як соціального, так й індивідуального досвіду (матеріальних і духовних цінностей суспільства, індивідуальних потреб та інтересів, життєвої позиції індивіда тощо). Як зазначає В.Борзих, “якщо в свідомості індивіда ціннісна система суспільства не знайшла адекватного відображення, більше того, якщо ціннісне світоставлення людини до дійсності суперечливе, аморфне, то вона (людина) може бути дезорієнтованою. Займаючи нестійку позицію щодо частини цінностей, ухиляючись від їх впливу, індивід втрачає реальне уявлення про діалектику добра і зла, в його свідомості розмиваються відмінності між цими найважливішими етичними категоріями. А це досить негативне явище, оскільки людина виходить з-під впливу моралі і права і її вчинки важко передбачити. Деформація соціальних уявлень і оцінок може виражатися як у конформізмі, так і в егоїзмі та суб’єктивізмі, які відображають вузько індивідуальні інтереси. Будь-яка форма відмови від орієнтації на соціально значущі цінності веде до заміни моральної орієнтації позаморальною, практично вигідною людині в тій чи іншій ситуації” [77, 114-116].