На думку автора монографії, таке багаторазове збільшення предметного поля вибору для людини призводить до збільшення ступенів її індивідуальної свободи, а тому настільки ж збільшує і її індивідуальну відповідальність за свої дії. Отже, стає зрозумілим, що свобода вибору є проявом взаємної залежності індивіда і суспільства. Або, перефразовуючи Спінозу, це є “усвідомлена доконечність”. Сама ж неодмінність вибору виникає внаслідок того, що ця залежність має діалектично-протилежний характер. За словами того ж А.Плахотного, “вибір тим більше вільний, чим більше він доконечний, а індивід, отже, є осередком творення” [88, 65]. Кожний акт і момент доконечного розвитку є одночасно особисте і випадкове творіння. А тому вільний суб’єктивний вибір людини є водночас неодмінним моментом її об’єктивного становлення. Суб’єктивна сторона свободи - вибір, а ставлення до дійсності людини (активне чи пасивне) визначає ступінь можливості цього вибору. Більш активній особистості свобода дає максимум можливостей для її суб’єктивної реалізації особистих можливостей. Пасивність не налаштовує суб’єкта на використання вільного вибору, а отже й на творчу діяльність загалом.
Тому активність, життєтворча діяльність є засобом реалізації свободи вибору і відповідальності, діяльності індивіда в суспільстві. Однак перехід до нових можливостей, нового типу суспільних відносин можна вважати лише початком, умовою адаптації до індивідуальної поведінкової активності. На жаль, близько третини мешканців України залишаються життєво індиферентними, вони сподіваються на опіку з боку держави і суспільства. Серед них не лише люди похилого віку, а досить багато цілком працездатних.
Звернувшись до даних соціологічного моніторингу “Українське суспільство 1994-2005 рр.” за ред. Н.Паніної, вибіркова сукупність якого в 2005 році складала 1800 осіб і репрезентувала доросле населення України (віком понад 18 років) ми побачимо, що сучасним українцям для активності не вистачає вміння жити в нових суспільних умовах (35,2), норм і цінностей, які об’єднують людей у державі та суспільстві (39,2%), здоров’я (51,3%), бажаної роботи (45,9%), економічних знань (46,3%), можливості підзаробляти (47,6%), юридичної допомоги для захисту своїх прав (51,3%), упевненості у своїх силах (33,8%), рішучості в досягненні мети (30,9%) і т.д. Крім того, не вистачає ще багатьох передумов: порядку в суспільстві (68,7%), можливості дати своїм дітям повноцінну освіту (59,8%), фінансових заощаджень (83,4%), надійності чинних законів (68,7%), можливості харчуватися за смаками (63,0%), повноцінного відпочинку під час відпустки (39,9%), змістового дозвілля (46,1%), доброго житла (40,9%), упевненості в майбутньому (66,9%) [66, 73-85].
Не слід забувати також, що діючий засобами діяльності суб’єкт - це завжди також і суб’єкт, що усвідомлює. Діяльність неможлива без її духовного забезпечення. Чим вищий рівень діяльності, тим сильніша потреба в її одухотворенні. Особливо переконує в цьому сучасний стан нашого суспільства. Сьогодні очевидно, що дедалі більшого значення для людини набувають питання: заради чого вона живе, що її чекає в майбутньому? Що важливіше для неї - мати, щоб бути, чи бути, щоб мати?
Також слід зазначити, що пасивність, інфантильність, соціальна нейтральність прирікають мислення та почуття особистості на бездіяльність. А “мовчання” духовного світу особистості - запорука безкарного розгулу в її просторі чужих істин, принципів, думок та ідеалів. Ось чому такою актуальною є проблема формування соціальної активності в усіх членів нашого суспільства, і передусім у молоді. І не просто активності як такої (вона може мати і негативний заряд), а усвідомлення молодими людьми своєї співпричетності до всього, що відбувається в суспільстві та їх готовності примножувати прогресивні починання, які притаманні багатьом нашим громадянам. Молодь оцінює ті чи ті явища, виходячи із знань, отриманих у навчальних закладах, із засобів масової інформації, з оцінок батьків, близьких, перекладеної з іноземних мов літератури. Звичайно, в цій роботі певне місце посідає і осмислення власного пережитого. Але воно в переважній більшості не має вирішального значення при домінуючому впливі на молодих людей тих соціально-культурних ідеалів, які склалися у світі дорослих.