Специфіка сучасного українського суспільства полягає в тому, що воно перебуває у трансформаційному стані, тобто особливому специфічному стані, який, з одного боку, можна охарактеризувати як стійкий, а з іншого - нестабільний. Це стан невизначеного розвитку, який містить у собі різні варіанти та можливі альтернативи розвитку. А сам процес психологічного засвоєння іншої (не радянської) нормативності, іншої системи цінностей є на наше переконання, процес “перебудови” свідомості, який забезпечує “успішність” чи “неуспішність” входження в нові соціально-економічні умови та виступає раніше фактором адаптації, ніж теоретичним описом взаємного пристосування особистості до соціального середовища, що змінюється.
Однак відчуття цієї нової суспільної атмосфери можна вважати лише першим етапом адаптації до неї як умови поведінкової активності. Як свідчить соціальна практика, виходячи з цієї позиції, можна йти в різних напрямах. Одні люди намагаються реально скористатись новими можливостями, змінюють місце роботи, професію, включаються у сферу ринкових відносин і т.ін., тобто ініціативно, самостійно створюють новий соціальний простір життєдіяльності. Інші розгублюються, позбавившись заведеного регламенту життя, вони відчувають себе самотніми, покинутими напризволяще, зазнають стресів та інших психічних розладів.
Додаток до І розділу
(історична ретро - й інтроспектива дослідження соціальної адаптації особистості)
Відповіді на питання відносно природи соціальної реальності завжди оберталися навколо двох аспектів соціального життя: йшлося про її існування як сукупності матеріальних явищ або як сукупність ідей, співвіднесених із матеріальним світом. Такого роду розмежування можна використовувати і для специфікації теоретичних та концептуальних конструктів, що направлені на вивчення різних варіантів адаптацій.
Ті з дослідників, хто підкреслює матеріальний характер соціальної реальності, вважають, що адаптивну людську діяльність значно точніше можна охарактеризувати як поведінку, обумовлену впливом матеріальних умов. Соціальні явища, які сприяють адаптації чи протидіють їй, в даному випадку самі по собі розглядаються як матеріальні і є переважно або “обмежуючими”, або “сприяючими” факторами, не важливо мова йде про культурні артефакти, форми соціальної організації, засоби насилля, виробничі системи і т.ін. Схожий підхід, як відомо, пов’язаний з доктриною натуралізму, яка передбачає існування мінімальних розбіжностей між людською адаптивною поведінкою та поведінкою тварин чи, навіть, (неживих) предметів (як не дивно, але вони також адаптуються до змін середовища).
Наприклад Л.Корель у своїй монографії висуває тезу про схожість адаптивних реакцій людей, тварин та неживої матерії. На її думку дана парадигма має право на існування, тому що підкреслює єдність та гармонію світу, існування універсальних законів, що об’єднують як живу (мислячу та “не мислячу”), так і неживу природу в єдине ціле. Рух думки в даному випадку йде від загального, а не особливого у вивченні адаптивних процесів, що притаманні об’єктам різної природи. Той факт, що люди є “цілепокладаючими” та “мислячими” істотами, не створює серйозних перепон для застосування методів та технік природничих наук до предмету соціальних дисциплін, в тому числі й соціології адаптацій.
Схема аналізу адаптацій в рамках матеріалістичного підходу включає в себе, як правило, два етапи: 1) дослідження характеру змін матеріального середовища, 2) пристосовницькі відповіді з боку адаптанта на зміни матеріального середовища.
З альтернативної - ідеалістичної - точки зору, наведена вище позиція повністю ігнорує значення і специфіку людської діяльності. Адже мова йде про унікальний факт використання людьми складних систем лінгвістичних знаків та культурних символів з метою показати собі та іншим, що вони думають робити. Ідеалістична точка зору передбачає, що адаптивна людська діяльність є не пристосуванням до матеріальних умов, а вираженням смислу, що його присвоюють люди (через мову) своїм діям. Тому соціально адаптивна дія завжди є процесом конструювання реальності, наділення ситуації смислом, і саме смисли, інтерпретації, ідеї, символи складають матерію соціального світу.
Багато хто вважає, що в природному світі (неживі) об’єкти позбавлені здатності усвідомлювати смисл своєї діяльності. Об’єкти природничих наук підкоряються законам, в той час як об’єкти соціології - люди, наділені здатністю усвідомлювати та інтерпретувати реальність, свої дії за допомогою мови, символів та ін. - підкоряються правилам культури, які відсутні у природному світі.