Креативець будує життєву організацію “на тенденціях до модифікації та різнорідності”. Індивід шукає нові ситуації у плані розширення контролю над середовищем, з тим, щоб адаптувати свої бажання, устремління до сфери соціальної реальності, котра постійно збільшується.
Даний характер передбачає принципово інший механізм адаптації через активність. Життєва активність мотивована “бажанням отримати новий досвід”. Віхами активності постають самостійно побудовані життєві цілі. Саме ці цілі визначають межі адаптації до умов середовища. Люди креативного характеру утворюють динамічне ядро соціальних систем. Вони представляють собою меншість у будь якому суспільстві, але їхня діяльність для нього найбільш продуктивна.
Усі три типи несуть різне функціональне навантаження в суспільстві. Перші стабілізують, цементують та скріплюють суспільство, треті модернізують та перетворюють його, другі виступають соціальним буфером між першими і третіми, знімаючи невідворотну соціальну напругу, та перешкоджаючи руйнації суспільства. Ці другі гальмують нескінченне і іноді руйнівне для суспільства конструювання “пришвидшеної реальності” третіх та витягують перших з їхнього царства дрімоти, вічного спокою та недоторканих традицій.
Факт в тому, що в одних історичних умовах виявляється більш затребуваним один соціальний тип, в інших - інший.
Розглянуті в сукупності (в єдності та різноманітності функцій, які вони виконують та адаптивних поведінкових моделей, які вони використовують), соціальні характери, що їх сконструювали, Томас та Знанецький на базі особистих документів, утворюють соціально-характерологічну основу механізму адаптації суспільства до внутрішніх та зовнішніх змін. В наявності виявляються три основних елементи будь якого механізму: двигун, стабілізатор та гальма.
Все вищевикладене перегукується з ідеями М.Вебера та В.Парето.
Теорія архетипів К.Г.Юнга та можливості використання його ідей у дослідженні механізму адаптації.
Людина у своїй соціальній подобі, як “мікрокосм суспільства”, несе в собі потенційне різномаїття “Я” (особистостей). Модель особистості являє собою багаторівневе утворення, у якому несвідоме багатошарове. Перший шар - це особистісне несвідоме, він знаходиться на другому, вродженому та більш глибокому шарі - колективної підсвідомості. Найглибщі рівні підсвідомості містять успадковані архетипи - ідеї та символи, спільні для усіх культур, - які проявляються у мріях, міфах та легендах. І якщо в особистісному несвідомому присутні в основному емоційно забарвлені комплекси, то в колективному несвідомому - архетипи: стародавні фундаментальні структури, що складають соціальний генокод, який сформували багато попередніх поколінь. Як наслідок, в окремо взятій особі живуть ніби дві соціальні персони - сучасна та архаїчна, з набутими та вродженими соціальними рефлексами.
Теоретичні побудови К.Юнга, якщо їх розглянути в контексті адаптивної теорії, підводять нас до наступних концептуальних роздумів. “Для розуміння законів адаптації особистості необхідно враховувати не лише біологічне і особистісне несвідоме, але й архетипи колективного несвідомого, тобто по суті справи, слід, зліпок усієї історії людської культури, оскільки саме соціокультурний контекст формує цінності, ідеали та установки особистості.
На гіпотетичному рівні можна запропонувати, що соціальний генокод несе в собі інформацію і про найбільш прийнятні (наприклад, для даного етносу) моделі адаптивної поведінки. Іншими словами, особливості колективного несвідомого містять в собі певні настанови на адаптацію (опиратися змінам середовища чи підкорятися їм, проявляти активність чи пасивність в адаптивній поведінці, здійснювати адаптації виключно в правовому полі чи за його межами і т.д.).
Парадигма соціальної поведінки
В парадигмі соціальної поведінки предметом соціології є поведінка індивідів, а також сукупність підкріплень та покарань, які на них впливають. Теорії, які в даному випадку слід розглянути, - біхевіориська соціологія та теорія обміну. Представників цих двох теорій не цікавлять ні великомасштабні структури та інститути, на соціальне конструювання реальності і соціальна дія. Оскільки адаптивна поведінка - це різновид соціальної поведінки, нарівні з опозицією, конкуренцією, супротивом, конфліктом, ізоляцією, погодженням, солідаризацією, кооперацією та іншими, що мають пряме відношення до процесу пристосування. У форматі цих теорій сама адаптивна поведінка легко інтерпретується, а механізм адаптивного процесу виглядає більш прозорим.