Коротко про суть біхевіоризму. Соціальні біхевіористи цікавляться процесом взаємодії, але цей процес визначається ними зовсім інакше, ніж, наприклад, соціальними дефініціоністами (представниками теорії соціальної дії, феноменологічної соціології та символічного інтеракціонізму). З точки зору останніх, суб’єкти дії є динамічними, творчими силами. Вони не просто реагують на стимули, але інтерпретують їх і діють на основі своїх інтерпретацій. Соціальні біхевіористи, навпаки, залишають індивіду набагато менше свободи. З точки зору біхевіоризму мислення є поведінка мозку. Більша частина мозкової діяльності неусвідомлена. Звідси випливає, що якщо з точки зору соціального дефініціоніста, суб’єкт дії свідомо і згідно зі своїми уявленнями конструює соціальну реальність, то, на погляд соціального біхевіориста, він несвідомо реагує на стимули. Порівняно з експлікацією дефініціоніста, це більш механічний та більш примітивний образ суб’єкта.
Згідно з біхевіориською соціологією, діючий суб’єкт - джерело поведінки. На початку поведінка суб’єкта сприймається так, що майже випадкове середовище, соціальне чи фізичне, в якому реалізується поведінка, піддається її впливу і, в свою чергу, здійснює на нього зворотній вплив. Реакція середовища, позитивна, негативна, чи нейтральна, впливає на подальшу поведінку суб’єкта. Якщо реакція позитивна, то поведінка, вірогідно, буде відтворена і в майбутньому у схожих ситуаціях. Негативна реакція зменшить вірогідність відтворення поведінки.
Ключовим поняттям соціології поведінки є підкріплення, яке може виступати в формі, по-перше, винагороди. Винагорода може бути позитивною і негативною. Позитивною - коли зміни середовища набувають форми саме винагород: нагород, дарунків, різного роду позитивних похвал, збільшуючи тим самим вірогідність вчинку в майбутньому. Негативна “винагорода” також підвищує вірогідність відтворення поведінки в майбутньому, але у вигляді відсторонення від чогось неприємного (холоду, голоду, галасу).
Підкріпителем може слугувати і покарання. Подія, яка знижує частоту реакції, номінується в якості фактору покарання. Наприклад, удар чи загроза удару можуть застерігати від повторної дії.
Покарання також можуть бути негативними та позитивними. Позитивне покарання полягає у використанні попереджуючих стимулів, які пригнічують поведінку (наприклад, журнал, де треба відмітитися, коли прийшов і коли залишив роботу).
Негативна форма покарання - придушення поведінки за допомогою позбавлення (чи загроза позбавлення), (загрожуємо відібрати пільги).
Підкріплення конкретної реакції індивіда означає одночасну винагороду низки схожих реакцій. Цей факт дозволяє говорити про можливості систематичного формування поведінки чи про модифікації останньої. Систематичне формування поведінки передбачає її зміну у напрямку запланованої кінцевої моделі. Поведінка при цьому постійно підкріплюється.
Модифікація (корегування) поведінки розбивається на шість стадій.
Соціальний терапевт (СТ) визначає бажану модель поведінки.З’ясовується природа реакцій (вчинків) суб’єкта та ступінь їхнього відходу від бажаної моделі поведінки.СТ створює установку, яка сприяє навчанню. Іншими словами, прибираються стимули, які відволікають і забезпечується дія стимулів, які викликають бажану реакцію.СТ виявляє ефективний для суб’єкта підкріпитель. Найчастіше використовуються генералізовані підкріпителі - гроші, суспільна увага, соціальний статус.Терапевти формують поведінку за допомогою диференційованого підкріплення реакцій, послідовно наближуючи їх до кінцевої мети.Коли модернізація досягнута, можна застосовувати підкріпителі не так регулярно.Практичне застосування біхевіористської соціології до дослідження закономірностей та механізмів формування адаптивної поведінки виглядає обнадійливо. Модифікація економічної та соціальної поведінки населення України могла би здійснюватись за згаданою вище схемою, з урахуванням усіх її моментів. Соціальним терапевтом, що діяв би згідно з розробленими біхевіористами уявленнями “поступового наближення”, повинен був би виступити новий уряд. Однак він вибрав шокову терапію. Ніякої терапії - один шок.
Теорія обміну Джорджа Хоманса.
В своїй праці “Соціальна поведінка: її елементарні форми” він сформулював декілька постулатів, що пояснюють соціальну поведінку, а це означає і адаптивну, як різновид соціального.