1. Постулат успіху - чим частіше одобрюються людські дії, тим вірогідніше їхнє відтворення.
2. Постулат стимулу - якщо в минулому той чи той стимул (чи сукупність стимулів) був пов’язаний з винагородою вчинку, то вірогідно, що людина відтворить той самий чи схожий на нього вчинок. Хоманс при цьому цікавиться процесом генералізації, тобто тенденцією розповсюдження поведінки на схожі ситуації.
3. Постулат цінності - чим більш цінним уявляється людині результат її дії, тим з більшою вірогідністю вона повинна відтворити цю дію.
4. Постулат деривації - перенасичення - чим регулярніше винагороджується вчинок людини, тим менше вона починає оцінювати кожну наступну винагороду. Цей постулат пропонує уточнення двох понять: ціни поведінки та зиску. Ціна поведінки - за Хомансом - усвідомлення індивідом втрати винагороди внаслідок своєї попередньої поведінки. Вигода (зиск) в соціальному обміні - це перевага об’єму винагороди над ціною, яку довелося заплатити.
5. Постулат агресії - схвалення - у випадку, якщо дія не викликає очікуваної винагороди чи, навпаки, викликає неочікуване покарання, діючий суб’єкт відчуває почуття гніву: збільшується вірогідність що більш цінним для нього виявляється агресивна поведінка.
Таким чином, теорія Дж.Хоманса може бути зведена до розуміння суб’єкта як раціонального шукача вигоди, який дотримується цієї стратегії у всіх соціальних ситуаціях.
Недоліком підходу Хоманса є ігнорування символічних посередників (норм та цінностей), які формують обмінні стосунки.
Подивимось яким чином ідеї Хоманса можуть бути вписаними в теорію соціальної адаптації і виявитися корисними при поясненні механізмів адаптації індивідів та соціальних груп в умовах біфуркацій.
В час, коли зміни в об’єктивному світі роблять проблемним наслідування існуючих моделей поведінки, коли руйнуються інститути та соціальні структури, а в суспільстві починає розвиватися аномія, саме тоді постулати Хоманса виявляються особливо продуктивними для пояснення вибору індивідом стратегії адаптивної поведінки. Спочатку індивід пересувається наосліп в невідомому йому соціальному просторі.
Попередні соціальні практики, норми та стереотипи поведінки стають чи в принципі неможливими, чи нерезультативними, а іноді і такими, що караються. І, навпаки, нейтральні чи такі що суперечать попереднім соціальним цінностям та нормам стандарти поведінки винагороджуються. В соціальних лабіринтах схожого роду людина, не бажаючи того, піддається принципам та постулатам, що їх сформулював Хоманс, - успіху, стимулу, цінності, деривації - перенасичення, агресії - схвалення. Саме реалізація цих принципів стабілізує врештірешт стосунки між індивідом та зовнішнім світом (середовищем). Стабілізація подібних стосунків (взаємодій), їхній перехід до розряду стійких соціальних практик є ознаками адаптації, що звершується.
Постулати теорії Хоманса ініціюють наступну інтерпретацію будови механізму адаптивної поведінки.
Коли ланка адаптивних дій приводить адаптанта до успіху - у тому сенсі, що він винагороджується зовнішнім середовищем, тобто закріплює свої позиції в системі соціально значущих осей знакового простору: матеріальне положення, влада, престиж, освіта, ринковий попит, соціальні сітки - у нього виникає природна потреба відтворювати саме цю ланку адаптивних дій, хоча, можливе і певне корегування, уточнення та удосконалення. Далі успішні моделі адаптації через механізм копіювання переймаються, копіюються, скануються іншими суб’єктами адаптації. Так виникають соціальні практики адаптації.
Теорія “Людського капіталу” Г.Беккера.
На початку своєї відомої статті “Економічний аналіз і людська поведінка” Г.Беккер наводить афоризм Дж.Б.Шоу: “Економіка - це вміння користуватися життям найкращим чином” - і це в стислому вигляді відображає сутність його центральної ідеї. Ця ідея в певній мірі базується на методологічних специфікаціях К.Маркса. Економічний підхід, за Г.Беккером, дозволяє з однаковим успіхом потрапляти в сутність різних форм людської поведінки і пояснювати їх.
Г.Беккер пропонує розглядати “максимізуючу поведінку” в більш явній формі і більш широкому діапазоні, ніж інші вчені. На його думку, мова може йти про максимізацію функції корисності (чи багатства) різними суб’єктами і за різних обставин. Хороше здоров’я та довге життя - це важлива мета для більшості людей, але іноді ними можна пожертвувати, коли вони вступають у конфлікт з іншими цілями.
Економічний підхід передбачає, що існує “оптимальна” тривалість життя, за якої користь від додаткового року життя виявляється меншою, ніж користь, яка втрачається в результаті використання часу та інших ресурсів для його досягнення. Тому людина може курити, не робити фізичних вправ, бо вона повністю знаходиться у своїй роботі. Відрізок життя, що ним жертвує людина, є для неї недостатньо цінним, щоби виправдати утримки, які пов’язані з курінням чи з менш напруженою роботою.