П’ять щаблів потреб особистості, по суті, визначають п’ять проблем її адаптації до умов радикальних суспільних змін (біфуркацій):
фізіологічну, чи вітальнуекзистенційну (безпеку існування, впевненість у майбутньому, стабільність умов життєдіяльності, постійність та регулярність оточуючого соціуму і т.п.)соціальну (спілкування, прив’язаність, належність до колективу, турбота про інших та увага до себе, участь у спільній трудовій діяльностіпрестижні (повага з боку “значимих інших”, кар’єрне зростання, визнання і висока оцінка)духовні (самовираження через творчість)В загальному можна висунути гіпотезу-твердження наступного характеру: чим ширше коло адаптивних проблем, які вимагають рішення (а число такого роду адаптивних проблем у випадку максимального навантаження становить п’ять, у випадку мінімальної - одиниці), тим складніше адаптація; чим вужче коло адаптивних проблем, тим простіше та легше вона здійснюється. Підтвердження цієї тези ми можемо знайти в біологічних науках: відомо, що у певні історичні періоди, пов’язані з різкою зміною екологічних умов, вимирали складні організми, а виживали прості одноклітинні. Чи не тому найбільш великих втрат в періоди суспільних катаклізмів несе інтелектуальна, художня, творча еліта суспільства, яка якраз і виступає носієм вищих потреб?
З іншого боку, можна висунути і альтернативну ідею. Високо розвинута особистість, яка успішно реалізувала свої потреби принаймні на чотирьох рівнях, має очевидні переваги в процесі адаптації для рішення проблем нижчого рівня у порівнянні з тими, хто займав нижчі позиції. Так, наприклад, в умовах радикальних суспільних змін арсенал способів та інструментів вирішення фізіологічних проблем де-факто буде помітно ширшим і різнобічним у тих, кому раніше вдалося досягнути щаблів реалізації потреб більш високого рангу. І це зрозуміло, бо для того, щоб заробити на прожиття, освічена людина може працювати писарем, а може і мести двір, а неосвічена - лише мести.
А. Тоффлер і його концепція “Адаптивного відходу” від футурошоку та культуро шоку.
Тоффлер у книзі “Футурошок” пише про межі пристосування, про те, що стається з людьми, які відчули потрясіння від змін, а також запевняє, що людині необхідно навчитися швидко контролювати темпи змін як в особистому, так і в суспільному житті в цілому, “інакше більшість з нас втратить здатність пристосовуватися”.
Спробуємо систематизувати ряд конкретних соціальних технологій і правил, які, за Тоффлером, забезпечують успішне виживання адаптанта в умовах швидких змін, і, за можливістю, дещо їх доповнити. В основі кожної соціальної технології лежить змістовна концепція. Важливо відзначити, що соціальні технології адаптації, вибудовані Тоффлером, значною мірою відходять корінням у природничі науки, про що свідчить велика кількість посилань на медичну та біологічну літературу. Можна сказати, що його висновки правильні і їх можна застосовувати не лише до особистісних адаптацій, але і до адаптацій соціальних систем будь якого рівня (організацій, груп, інститутів і т.д.)
Концепція “зон стабільності”. Спочатку здійснюється розпізнавання та ідентифікація “зон швидких змін” та “зон стабільності”. Потім обирається така модель адаптивної поведінки, яка передбачає обов’язкову присутність “зон стабільності”, які виконують роль соціальних опор. Скасування шлюбу не повинно слідувати дуже швидко за зміною роботи, а народження дитини, яке видозмінює усі людські зв’язки всередині сім’ї, не повинно межувати зі зміною місця проживання, яке призводить до значних змін усіх зовнішніх зв’язків. Концепція “будинок на півдороги”. Мова йде про поетапні підконтрольні зміни замість радикальних, різких змін (поступове звільнення з тюрми, пробний шлюб).Концепція “анклавів минулого” пропонує створення деяких спеціалізованих центрів, де швидкість змін буде штучно занижена.Концепція “анклавів майбутнього”, навпаки, полягає в створенні зон, ситуацій, у яких можна було б підготуватися до різнобічних складностей майбутнього. Наприклад, люди вивчають поведінку людей з якими їм належить зустрітися в майбутньому. Функцію адаптації до майбутнього виконує сьогодні наукова фантастика.Концепція “соціального буферу”. В якості найважливішого розглядається ритуал. Певні повторювані ритуальні форми допомагають людям відновити рівновагу після великих адаптивних подій - народження дитини, смерть близьких, одруження. Рутинні побутові дії, старі речі та предмети, що оточують нас (фон постійності в рутинному житті), також можуть зіграти роль буферу.Концепція “адаптивного знання та освітнього потенціалу”. Основний зміст складає звернення до вмістилища адаптивних знань - культури, наукової та художньої літератури, особистого досвіду оточуючих нас людей - поколінь що йдуть, і тих, хто приходить до життя. Молоді покоління виступають авторами інновацій. Освіта розширює життєві горизонти, допомагає орієнтуватися. Ці положення можна доповнити ще трьома.Концепція “багатоваріантності адаптивних стратегій”. Майбутнє невідоме, тому важко передбачити, який саме варіант адаптацій буде успішним. Одночасно застосування відносно широкого спектру можливих адаптивних стратегій (при відсутності жорсткого ліміту тих адаптивних ресурсів, що є) дозволить адаптанту обрати найбільш ефективний спосіб поведінки і вже згодом відмовитися від нерезультативних адаптивних кроків.Концепція “соціальних сіток”. Гарантом успішних адаптацій слугують напрацьовані соціальні сітки. Без надійних соціальних опор, особистісні затрати на адаптацію багаторазово зростають, а часто виявляються для адаптанта і зовсім непомірними. Багато людей при опитуваннях відзначають відсутність корисних соціальних зв’язків, ділових знайомств з потрібними людьми в якості перепони на шляху до успішної адаптації.Концепція “індивідуальної вбудови в архітектоніку адаптації більш загальної соціальної системи”. Суть полягає у відмові від індивідуального адаптивного пошуку та повному “підкоренні” адаптивній стратегії, виробленій в межах загальнішої соціальної системи (напр. організації, наукового відхілу). Такий варіант адаптивної моделі допомагає роздивитися, виграти чи вичекати час, зберегти адаптивні ресурси.