Як наслідок, виділимо три рівні адаптивних ситуацій: мікрорівневу, мезорівневу та макрорівневу. Оскільки адаптивна ситуація, вбираючи в себе усі зовнішні та внутрішні впливи, щоразу являє собою їхнє органічне сплетіння, то в основу даної класифікації будуть покладені кількісний та якісний параметри трьох типів взаємодії.
Зміни, що характерні для мікрорівневої адаптивної ситуації, не виходять за рамки інтересів окремої особистості. Для прикладу, закінчення вищого навчального закладу змінює рівень домагань особистості, змушуючи її до встановлення рівноваги між своїм новим соціальними статусом, новими індивідуальними потребами та об’єктивними можливостями їх реалізації.
Як уже зазначалося, адаптивна ситуація передбачає обмежений комплекс соціальних, політичних, психологічних та інших чинників, які визначають стратегію поведінки особистості в соціальному середовищі, що змінилося. На рівні мікрорівневої адаптивної ситуації, такими чинниками є: бідність, неможливість соціокультурного відтворення, індивідуалізація та ін..
Незважаючи на численні спроби викорінити передумови бідності або взяти під контроль її наслідки, бідність все ж продовжує існувати, поширюватися та зазнавати зміни визначень. Сьогодні, за оцінками Всесвітнього банку та ООН, у світі проживає близько одного мільярда бідних (приблизно 1/6 усього населення Землі), переважна більшість яких концентрується в країнах, що розвиваються. Бідність у цих країнах привертає увагу. Водночас підкреслюється, що низька бідність - це історичний наслідок економічної відсталості, а її подолання є реальною перспективою.
Проте бідність існує в усіх суспільствах, включно з найбагатшими та соціально найрозвинутішими, які мають вільний ринок і підтримують адекватний рівень економічного зростання. Очевидно, що в цьому випадку йдеться про масове явище, яке не долається виключно економічними впливами. На відміну од тих країн, де подолання бідності означає боротьбу за фізичне виживання, країни з ринковою економікою створюють свій образ бідності, під яким приховується вилучення частини населення з економічних, політичних та культурних форм діяльності.
Сучасні уявлення про бідність так чи так апелюють до моделей суспільного устрою, концентрують у собі практично всю гаму підходів та парадигм. У результаті цього поняття “бідність” може використовуватися стосовно широкого спектру соціально-економічних ситуацій, що ускладнює створення загальноприйнятної дефініції бідності.
Для усунення невизначеності, яку містять у собі різноманітні значення поняття “бідність”, розглядаються синонімічні ряди, які використовують для позначення її нюансів, специфіка яких виявляється не лише в термінологічних відмінностях, а й у пояснюючих концепціях, що залучаються. Харченко Н. пропонує розглядати чотири способи міркування про бідність - офіційний (малозабезпечені громадяни, низькодоходні групи, найменш соціально захищені прошарки населення), політичний (знедолений народ України, пріоритетні групи), моралістичний (незаможні, нужденні, жебраки, блаженні убогі) та науковий (маргіналізація, вилучення, експлуатація, андеклас, культура бідності) [103, 7].
Як уже зазначалося, бідність є багатовимірним явищем, що включає різноманітні види депривації та соціальної ізоляції. Однак більш важливим є те, що бідність - це системне явище, воно торкається не лише самих бідних або груп ризику, що можуть стати бідними, а й багатьох сфер суспільства. Наслідки бідності для суспільства різноманітні й серйозні. Історичний досвід показує, що бідність згубно позначається на розвитку культури й освіти. Дослідження доводять тісний взаємозв'язок бідності і здоров'я населення. Водночас бідність є не тільки наслідком низької економічної ефективності системи, а й гальмом у її вдосконаленні, проведенні належних економічних реформ. Досвід України довів, що реформи потребують реструктуризації промисловості, і як наслідок - підвищують рівень безробіття, призводять до збільшення конкуренції, падіння рівня життя, що породжує потяг до минулого, до державного соціалістичного регулювання, соціальних гарантій. Такі чинники обмежують політичну волю до реформ керівництва країни, збільшують ризик реставрації безперспективного суспільного ладу. Суспільство потрапляє в замкнене коло, падіння економіки породжує бідність, бідність не дозволяє розв’язати економічні проблеми. Нарешті, бідність доцільно розглядати і в більш широкому гуманітарному контексті як явище, що обмежує свободу людини та її право на змістовне, повноцінне життя.