Серед різноманітних форм бідності надзвичайно важливою є так звана суб’єктивна бідність, визначена за самоідентифікацією. Важливість ця зумовлена її безпосереднім зв’язком з маргіналізацією суспільства, «утриманськими» настроями. Саме суб’єктивна бідність, формуючи неконструктивну, пасивну поведінку, сприяє зниженню економічної активності, ініціативи, прагненню до додаткових заробітків, до самозайнятості чи підприємництва. А це водночас провокує готовність до сприйняття деструктивних ідей і навіть протиправних дій. Адже втрачаючи віру у власні сили, людина сподівається на чиюсь допомогу, чиїсь вказівки і врешті скоряється будь-якій політичній силі, яка обіцяє змінити ситуацію на краще.
У період тоталітарного режиму, який існував у роки радянської влади, ідентифікація особистості відбувалася шляхом суцільного зовнішнього втручання. Звичайно, що за таких умов формувався повністю залежний від держави тип особистості. Сьогодні більшість з українців відчуває ідентифікаційну кризу, що пов’язана з потребою ресоціалізації. Нова соціальна реальність вимагає радикально, по-новому розставити акценти, “переписати біографію” й розвинути такі індивідуальні якості, як автономність щодо соціальних інститутів, толерантність до інших форм та стилів життя, здатність обирати й орієнтуватися у великому потоці інформації.
Мезорівнева адаптивна ситуація виходить за рамки інтересів окремої особистості й стосується інтересів соціальних груп (сім’я, трудовий колектив тощо). Так, потреба в реконструкції підприємства породжує неодмінну адаптацію до нових вимог кожного члена трудового колективу, пов’язану із засвоєнням нових професійних прийомів та навичок. Чинниками, що визначають стратегію адаптивної поведінки на цьому рівні, на нашу думку є: відчуження, конфлікти, протистояння тощо.
Наприклад, за умов перехідної економіки істотно змінюється структура й значущість чинників, які впливають на ефективність адаптації в соціальних групах. Ринкова модель відносин диктує колективам нові, нетрадиційні форми діяльності, спонукає шукати своє місце в структурі суспільного виробництва. З огляду на це, вельми гостро постає проблема адаптації як умови виживання в соціально й економічно незбалансованому середовищі.
Звернімо увагу й на те, що досить часто й у різних контекстах використовується поняття конфлікт. Відомо, що загальним для усіх характеристик конфлікту є суперечність, сутичка позицій, за якими стоять відмінність у цінностях та нормах конфліктуючих сторін. Усе життя людина проводить у взаємодії з іншими людьми. Їй постійно доводиться адаптуватися до їхніх інтересів, потреб, бажань. Отже, на даному рівні існує складна мережа взаємозалежності, відбувається процес взаємного пристосування, поступок, компромісів, конфронтацій та суперечок.
Макрорівнева адаптивна ситуація стосується інтересів соціуму в цілому. Зміни у цій ситуації можуть бути спровоковані реформами, революціями, війнами тощо. Визначальними чинниками в стратегії адаптивної поведінки на цьому рівні є: поляризація, ринкові пріоритети, невизначеність національної ідеї, політичні суперечності тощо. Далі ми детальніше розглянемо деякі з них.
За словами Л.Корель, до соціальних адаптацій входять “широкий спектр адаптацій, які стосуються базових соціологічних феноменів, зокрема таких, як влада, престиж, статус, насилля, свобода, примус, цінності, норми, аномія, бідність, багатство, освіта, соціальні патології різних видів тощо. Індивідуальні та корпоративні актори впродовж своєї активності часто змушені адаптуватися до обставин, що пов’язані, наприклад, з феноменом влади та змінами в соціумі. Це можуть бути зміни, які відбуваються в структурі владної вертикалі суспільства чи розширенні особистих владних повноважень у соціальному просторі (на виробництві, в побуті тощо). Водночас, пристосування до соціального насилля з боку “сильних світу цього”, чи до несподівано отриманої свободи, до нового територіального статусу чи зміни позицій на шкалі соціального престижу, освіти, багатства, до руйнівних явищ соціальної патології (алкоголізм, наркоманія, криміналізація, аутизм та ін.), чи до мобілізуючих тенденцій солідарності. Вони також входять до кола проблем, які постійно доводиться розв’язувати не лише індивідуальним, а й корпоративним акторам” [1, 186].
Перш ніж перейти до індивідуальних способів адаптації, варто зупинитися на характерних особливостях “середовища”. В даному разі особистість ми будемо розглядати як “одиницю, яка йому протистоїть”.