Описаний нами “індивідуалізований” тип адаптивної поведінки також включає в себе злопам’ятство та злобність. Озлоблений індивідуаліст стоїть дуже близько до прийняття девіантної поведінки як такої, що розв’язує всі проблеми. Незважаючи на це, інстинкт самозбереження зазвичай залишає потенційного девіанта в групі “індивідуалістів”.
Звернімо увагу на те, що в науковій літературі не раз звучало питання й про доцільність адаптації взагалі, і про піднесення доцільності на інший рівень, а також розгляд її в іншому аспекті. Наприклад, Л.Корель запитує: “чи доцільно взагалі адаптуватися до конкретних змін? чи варто адаптуватися до таких змін, від яких завтра не залишиться й сліду? чи доцільно архітекторові починати будівництво величезної архітектурної споруди в тектонічно небезпечній зоні напередодні потужного землетрусу? чи доцільно тому, хто виріс “за гратами”, адаптуватися до незнайомого життя на волі, якщо завтра він знову може опинитися в неволі? чи варто мешканцю міста адаптуватися до сільського способу життя, до сільських цінностей, якщо йому за кілька місяців доведеться повертатися в місто?” [1, 247].
На цю проблему звертає увагу також А.Лобанова. Вона каже, що процес адаптації до нових умов життя відбувається або “шляхом дійсного прийняття тих цінностей-норм, що пропонуються ініціаторами реформ, або шляхом удаваної видимості їх прийняття, або взагалі неприйняття. В усіх випадках адаптація здійснюється через імітацію (наслідування) тих цінностей-норм і цінностей-об’єктів, що поширюються під час реформ і набувають суспільно-визнаного характеру. Тому виникає потреба уточнити: коли йдеться про імітацію як справжнє їх наслідування, а коли про імітацію як мімікріювання. Якщо людина сприймає реформи, розуміючи, що “новий час” вимагає “нових слів”, “нових думок”, “нових цінностей“, однак не здатна їх акумулювати, то вона свідомо долучається до процесу наслідування тих ціннісних систем, стандартів поведінки, які запроваджуються і поширюються в соціумі реформаторами, стає активним учасником змін, швидко адаптуючись до них шляхом імітації-наслідування або копіювання поведінки ініціаторів реформ. Інша категорія людей, які не приймають ні реформ, ні цінностей-норм, що породжуються їх ініціаторами, ні самих реформаторів, але прагнуть знайти своє місце в суспільстві (або не можуть самі щось змінити в бажаному напрямку), лише вдають видимість наслідування домінуючих загальновизнаних цінностей і норм, насправді не визнаючи їх. У цьому разі відбувається соціальна мімікрія. Звідси, відповідно, випливає, що імітація людьми суспільних цінностей - об’єктів і цінностей-норм у процесі соціальних змін соціального життя має природний, невимушений характер наслідування, копіювання. Натомість навмисна, мотивована імітація мімікріантів являє собою не справжнє наслідування, а лише його видимість, штучну підробку суспільно визнаних цінностей - об’єктів та цінностей-норм, яка дозволяє їм, приховувати свою справжню систему цінностей, адаптуватися до нових чи небезпечних умов” [6, 93-94].
На завершення варто сказати, що здатність проживати в реструктуризованому просторі й часі має свої межі, переступаючи за які ми вступаємо у сферу масового безумства. Тому як індивід, так і соціум відчувають потребу в концентрації простору й часу (державність, самостійність, незалежність, дієві реформи, за якими можна було б побачити край своїм випробовуванням тощо). Процес соціальної адаптації до нових умов в Україні є переважно індивідуально-сімейним. Ті типи неправових соціальних взаємодій що ми їх розглянули, за своєю сутністю являють доступні різним соціальним суб’єктам моделі й механізми самостійної адаптаційної поведінки до нових умов. Приймаючи до уваги характер та ступінь входження різних типів неправових взаємодій у систему соціальних відносин, можна зробити висновок, що неправовий соціальний простір для багатьох суб’єктів став більш реальним, ніж правовий. У неправові соціальні взаємодії сьогодні втягнуті як ті, хто зайнятий на приватних підприємствах, так і ті хто працює в державному секторі; ті, хто вже скористався новими економічними правами й ті, хто ними не скористався. До того ж перші опиняються в неправовому соціальному просторі внаслідок того, що скористалися новими правами, а інші, - навпаки, незалежно від того. У наш час для розв’язання власних проблем люди використовують незаконні дії частіше, ніж у дореформений період [120] див. також [122; 123; 124]. До того ж одні й ті самі соціальні суб’єкти стають учасниками відразу декількох типів неправових соціальних взаємодій: зазначимо що в одних вони можуть бути об’єктами неправових взаємодій більш сильних соціальних суб’єктів, а в інших, - навпаки, самі стають суб’єктами.