Отже, регулятивна функція ціннісних орієнтирів особистості охоплює всі рівні системи збудників активності людини. З огляду на це, А.Здравомислов зазначає: “специфіка дії ціннісних орієнтирів полягає в тому, що вони функціонують не лише як способи раціоналізації поведінки, їхня дія поширюється не лише на вищі структури свідомості, а й на ті, що зазвичай визначаються як підсвідомі структури. Вони окреслюють напрями волі, уваги, інтелекту” [132, 202-203].
Роль ціннісних орієнтирів у регуляції вольових процесів досліджується і в одній з праць Ш.Надірашвілі [133]. На основі теорії Д.Узнадзе він виокремлює три якісно різних рівні регуляції психічної активності людини: об’єктивацію предмету, соціальних потреб, власного “Я”. Ш.Надірашвілі вважає, що об’єктивація власного внутрішнього стану призводить до визначення оцінювального завдання, в результаті чого породжується вольовий процес. Тим-то вищий рівень психічної активності людини - вольова активність - регулюється ціннісними орієнтирами індивіда.
Говорячи про волю, не можна оминути характер людини. Характер доцільно тлумачити як індивідуальне поєднання психічних особливостей людини, що зумовлює типовий для цього суб’єкта спосіб поведінки за певних життєвих умов, обставин. Єдність слова й діла, думки і вчинку, активна соціальна позиція неможливі, якщо він не має сильної волі й твердого характеру.
Воля й характер виховуються в подоланні труднощів і перешкод. Водночас термін “перешкода” потрібно розуміти не тільки як щось зовнішнє, а й внутрішнє - психологічне для людини: негативне бажання, страх, втома, розгубленість, поганий настрій і т.п. Тому ознакою сильної волі є свідомі, цілеспрямовані зусилля, які сприяють підпорядкуванню життєдіяльності людини подоланню труднощів.
Щодо чинників об’єктивного порядку соціальної пасивності та безвідповідальності людини, то найнегативнішим з них є тоталітарний режим, який функціонував у колишньому СРСР впродовж кількох десятиліть. Зміцнення авторитарно-бюрократичного соціалізму в цій державі супроводжувалось нав’язуванням спрощених, “казармових” уявлень про добро і зло, солідарність і справедливість, свободу і гідність, про виховання молодого покоління. Під гаслом сталінської тези про загострення класової боротьби різко протиставлялись загальнолюдські й класові норми моралі, деформувались демократичні цінності. Упроваджувалась соціальна інфантильність, конформізм у його крайніх проявах, у корисливих цілях використовувався революційний ентузіазм мільйонів людей, їх прагнення до “світлого майбутнього”.
На цій основі відбувалося порушення прав і обов’язків, мораль розділилася на офіційну й неофіційну, а взаємини між людьми виражалися у відносинах порядкових номерів, “безголосих речей”, як казав М.Бахтін. За таких соціальних умов людина ставала предметом використання у відповідних функціональних зв’язках, а її значення в них вимірювалось головним чином розмірами тих послуг, які від неї можна отримати. Потрапивши під натиск відчуження, люди, як казав Ю.Согомонов, “намагаються використати не тільки один одного, а й самих себе задля досягнення відчужених цілей” [134, 230].
Отже, під впливом економічних та соціально-політичних умов існування в колишньому СРСР відбулося відчуження та самовідчуження індивіда від соціальних цінностей, значно зріс і рівень його конформності й водночас знизився рівень індивідуальної відповідальності. Про такі явища, що можуть відбуватися за умов тоталітарного режиму, писали свого часу М.Вебер, Е.Дюркгайм та інші класики світової соціології. На думку Дюркгайма, “надто жорстке інтегрування індивіда в суспільні відносини, що призводить до придушення його індивідуальності, різкого обмеження свободи й потреб, народжує в нього відчуття знецінення життя, в результаті чого людина його легко позбувається” [135, 178-179].
Тиранія і беззаконня актуалізують питання про “людську природу”, про певні психологічні властивості людини (індивідуалізм, егоїзм, страх, некомунікабельність, заздрощі та ін.), які досить часто проявляються за умов тоталітарного режиму. Тоталітаризм живиться могутньою владою абстракції над людською душею. Все індивідуальне, особливо в культурі й людині, руйнується монолітною силою цієї системи. Тоталітарний режим породжує презирство до індивіда й існує за рахунок добровільного (під натиском обставин) позбавлення людиною своїх прав і свобод на користь могутній тоталітарній владі.