Хоча радянське суспільство шляхом болісних соціальних травм і виросло до відносно цілісного утворення, це не виключало наявності в ньому різноманітних конфліктів та ідейних різночитань, особливо в останній період його існування. Наприклад, свого часу була запущена в обіг ідеологема “нової історичної спільноти - радянський народ”, що, без сумніву було черговим російсько-більшовицьким ідеологізованим актом, який випереджував реальність. Однак ця ідеологема, що виражалась як владний примус, впровадила понятєве кліше, яке використовувалося для виправдання нівелювання етнічних та духовно-культурних розбіжностей. І все ж, спільні духовні риси, характеристики правової, політичної, економічної, технічної культури можна було зазначити у представників майже всіх прошарків, груп, а також і національних, які складали тогочасне суспільство. Можна було б зафіксувати й те, що ізольованість радянського суспільства, специфіка його соціально-політичної системи породжували нерозвинутість, своєрідну простодушність у сприйнятті реальності мільйонами людей, їхню безпорадність в оцінюванні справжнього стану речей, самовідчуження від політики. До того ж потрібно зважати на те, що декілька поколінь людей виховувалися в дусі спотвореного колективізму і чи не з перших років життя усвідомлювали певний обов’язок перед іншими, перед суспільством.
Водночас декілька поколінь змушені були формуватися і в умовах дещо своєрідної адаптації до суспільних порядків, коли вимагалися такі індивідуальні риси, як соціальна пасивність при дозволеній показовій активності, спонукання до наклепів при офіційному виправданні цього явища потребою зміцнювати безпеку країни, підвищувати пильність за умов “ворожого оточення”. Декілька поколінь соціалізувалися під час викривальних ідеологічних кампаній, які ніколи не припинялися, і кожне наступне політичне керівництво починало свою діяльність “з викривання”, як тоді наголошувалося, недоліків, справжніх і надуманих, своїх попередників. Звичайно, можна виокремити й інші ментальні риси, що вкоренилися в масовій свідомості в зазначений період, але нам, у цьому разі, важливо підкреслити лише ту обставину, що така цілісність суспільства, яка в багатьох випадках стримувалася ідеологічно, в період зміни ціннісних уподобань опинилася в ситуації серйозних випробувань. І багато із характеристик ментальних структур, які лише ззовні здавалися стійкими (оскільки мали ненадійну внутрішню основу), достатньо швидко стали поступатися місцем іншим настановам: корисливому самозакоханню, індивідуалізму, цинічному прагматизму. Стан перманентного “розвінчування”, навіть висміювання політичної еліти зумовив ситуацію, що характеризується зневірою більшості людей у будь-які політичні гасла, обіцянки, заклики. Зовнішня цілісність, монолітність, яка свого часу трималася завдяки елементарному страхові, внутрішньо вже була підготовлена до крайньої індивідуалізації соціального життя її членів.
Теперішнє суспільство дедалі більше сприймається індивідами як “поле битви” за суто особисті інтереси, до того ж значною мірою деформувалися нестійкі механізми збігу інтересів різного рівня. “Аномія по-українськи” постає перед нами у формі криміналізації соціуму. Ми знаємо, що будь-яке порушення моральної та правової регуляції спричинює збільшення кількості індивідуальних злочинних поведінкових актів. Ще Е.Дюркгайм тісно пов’язував аномічний стан суспільства зі зростанням у ньому злочинності. Водночас, те що діється нині в українському суспільстві, важко вписується в прості параметри ускладнення криміногенної ситуації.
Криміналізація - це складний соціальний феномен. Ми не можемо її розуміти лише як збільшення кількості зареєстрованих злочинів та осіб, які ці злочини скоїли. Ми не можемо ізольовано розглядати всі соціальні феномени: неможливо, наприклад, відокремлювати економічні негаразди, соціальні катастрофи певних регіонів країни, зростаючу знедоленість багатьох підлітків та молоді під впливом криміналітету, тобто усього злочинного соціального світу. Криміналізація суспільства - це така форма аномії, коли іноді важко розрізнити соціально-позитивні та негативні дії. Неважко помітити, що злочинний соціальний світ уже не на соціальному узбіччі, - він на авансцені суспільного життя і здійснює істотний вплив на всі його сфери.
Крім того, криміналізація означає появу таких поведінкових актів, які раніше фіксувалися в нашій країні лише в поодиноких випадках. Йдеться про замовні вбивства, кримінальні вибухи, захоплення заручників, відвертий терор проти тих представників влади, які не погоджуються жити за законами злочинного соціального світу. На поведінковому рівні зазначений вище процес виражається у прискореній підготовці резерву злочинного світу, що пов’язується із дедалі більшим залученням до антисоціальних дій молоді, підлітків, зведенням нанівець можливостей суспільства в позитивній соціалізації.