У кожній з цих умовних соціальних груп формується своя ціннісно-нормативна система, що утворює відповідну ієрархію соціальних статусів, ролей та адекватну їй систему мотивацій та очікувань, тобто в умовах трансформацій у суспільстві виникає поліфуркація ціннісно-нормативних систем” [6, 115-116].
Якщо говорити про труднощі адаптаційного періоду трансформаційного суспільства, то є потреба у визначенні того оптимального шляху, рухаючись яким суспільство могло б значно скоротити названий адаптаційний період, розв’язуючи при цьому важливі проблеми свого існування та успішного розвитку. На думку багатьох дослідників, ефективний результат цього досягається через поєднання адаптаційних процесів з активною діяльністю соціально цінного характеру при адекватному управлінні на всіх рівнях - від нижчих до вищих. А це водночас сприятиме формуванню у свідомості й практичній діяльності людей довіри до наявної (в сучасній Україні) соціально-політичної системи. За нинішніх умов довіра, впевненість у завтрашньому дні, готовність до активної діяльності заради сьогоднішнього й майбутнього, соціальна активність є також важливими цінностями суб’єктивного характеру, без яких неможливі й інші цінності. Звідси можна вивести принцип адаптації через соціальну активність і діяльність, у процесі яких формуються життєво важливі цінності.
Особливої значущості набуває соціальна активність, якій завжди приділялась значна увага в усіх суспільних науках. У соціально-філософському аспекті ця проблема часто аналізувалася у працях Ортеги-і Гассета, А.Камю, Г.Маркузе, Е.Фромма та інших авторів. У теоретичній соціології - в творчості К.Маркса, М.Вебера, Е.Дюркгайма, П.Сорокіна та багатьох інших відомих соціологів-класиків.
З огляду на трансформаційні процеси в Україні дедалі більше посилюється інтерес до названої вище проблеми. Зокрема, тривалий час проблема соціальної активності та відповідальності особистості була центральною у представників харківської соціологічної школи (О.Якуба, А.Плахотний, В.Бакіров, І.Ковальова та ін.). Вагомий внесок у розробку проблеми особистості та її активності внесли київські та львівські соціологи Л.Сохань, О.Донченко, Є.Головаха, В.Матусевич, Н.Черниш, В.Піча та ін.
Потрібно водночас зауважити, що діяльнісний підхід при аналізі особистісного існування піддається критиці з боку окремих дослідників [91, 36-38]. Тим-то видається цілком слушною вимога доповнити діяльність спілкуванням, суб’єкт-суб’єктними відносинами, бо саме взаємодія індивіда з іншими людьми виступає як висхідний принцип суспільної організації, на чому нераз наголошували М.Вебер, П.Сорокін, М.Бубер та інші дослідники. Однак найголовнішою є та обставина, що “Я - Ти взаємодія” є основою індивідного самовизначення та адаптації людини до соціального середовища, адже саме в ній індивід переживає проблеми свого буття та обирає життєвий шлях.