Суспільні перебудови об’єктивно зумовили якісні зміни в системі соцієтальних відношень, які супроводжуються зміною фундаментальних механізмів соціального регулювання та якісною трансформацією соціальних інститутів. Зміни вплинули передусім на цінності та норми, які були в основі найважливіших соціальних інститутів. Радянські системотворчі цінності (“інтернаціоналізм”, “колективізм”, “ентузіазм”, “альтруїзм”, “боротьба”) були замінені “ринково-демократичними” (“матеріальні статки”, “добробут дітей”, “здоров’я”, “міцна родина”, “цікава робота”, “підвищення освітнього рівня”, “незалежність у справах, судженнях і вчинках”).
Сьогодні українське суспільство освоює нову та незвичну субсидіарну (на противагу комунітарній) та ліберальну (на противагу тоталітарній) ідеологію, що робить акцент на свободі особистості та виключно на її власній відповідальності за свою долю та долю близьких людей, і яка змінює знаки традиційних цінностей на протилежні. Як наслідок, механізм “правової несвободи” поступився механізмові “неправової свободи”, який полягає в тому, що індивіди змушені дедалі частіше вступати у неправові стосунки (односторонні чи двосторонні, антагоністичні чи солідаристські) з владою, правоохоронними органами, злочинними угрупуваннями чи елементами тощо. Оскільки їхні права реалізуються за умов відсутності надійних інституційних механізмів захисту інтересів не лише слабких, а й сильних соціальних суб’єктів, то це спричинює зростання свавілля, вседозволеності, безвідповідальності й безкарності влади на різних рівнях, а також всілякого роду асоціальних, неправових та злочинних угруповань тощо.
Підсилення внутрішніх суперечностей, які виникають внаслідок неузгодженості нормативних вимог з реальними умовами життя залишається причиною подальшого існування “подвійної моралі”, за якої відбувається порушення узгодженості між словом і ділом, а також виникає “тіньова нормотворчість”, тобто створення неофіційних правил поведінки, якими й раніше керувались, і нині керуються певні особи. Такі ціннісні орієнтири, як ідеологічно заангажована соціальна активність поступилися місцем вседозволеності та безвідповідальності, а колективізм - індивідуалізмові.
Зміна соціальних умов, суспільних ціннісних орієнтирів призводить до того, що механізм їхнього відтворення перестає бути провідним, поступаючись місцем адаптаційним механізмам. Динаміку цього процесу можна простежити через аналіз трансформації індивідуальної ціннісної системи особистості, яка має циклічний характер. Основними фазами цього процесу є:
збереження попередньої ціннісної системи суб’єкта, незважаючи на суспільні зміни, оскільки сформована в процесі минулого досвіду індивідуальна система ціннісних орієнтирів слугує своєрідним фільтром для ціннісної інформації, яка надходить ззовні;розлад індивідуальної ціннісної системи - стан, який означає початок руйнації індивідуальних цінностей;криза індивідуальної ціннісної системи, в процесі якої відбувається відчуження та самовідчуження, особистість відчуває ціннісний вакуум;розвиток - така зміна ціннісноорієнтаційної системи особистості, коли збагачується її внутрішній зміст за допомогою механізму адаптації до соціокультурного середовища, що змінюється.Пристосування людини до соціуму передбачає обов’язковість визначення нею легітимно-домінуючої в суспільстві ціннісно-нормативної системи через її сприйняття. Адаптація за таких умов може бути як складною, так і досить легкою, а іноді навіть безпроблемною, адже збіг ціннісних орієнтирів адаптанта й соціуму уможливлює прискорення процесу інтеграції. Такий тип адаптації доцільно називати соцієтально-адекватним.
Якщо ж людина не сприймає легітимно-домінуючу ціннісно-нормативну систему соціуму, до якого вона прагне інтегруватися, то процес пристосування адаптанта значно ускладнюється. Він може здійснюватися: а) соцієтально-неадекватним, неприхованим протиставленням особистісної системи ціннісних орієнтирів соцієтальній; б) мімікрійним, маскуванням особистісної нормативно-ціннісної системи під соцієтальну, тобто прихованим протиставленням особистісних ціннісних орієнтирів соцієтальним. Його вплив на окрему особистість і на суспільство проаналізувала А.Лобанова, запропонувавши цілісну наукову концепцію соціальної мімікрії.
Труднощі адаптаційного періоду трансформаційного суспільства породжують потребу у визначені того оптимального шляху, рухаючись яким, суспільство могло б значно скоротити названий адаптаційний період, розв’язуючи при цьому важливі проблеми свого існування та успішного розвитку. Чимало дослідників вважають, що такий шлях передбачає поєднання адаптаційних процесів з активною діяльністю соціально цінного характеру за умов адекватного управління на всіх рівнях - від нижчих до вищих. А це, водночас, сприятиме формуванню у свідомості та практичній діяльності людей довіри до наявної (в даному випадку - в сучасній Україні) соціально-політичної системи.