Спостерігається відтік середніх верств з тих сфер діяльності, які суспільству необхідні, але не спроможні забезпечити швидкий розвиток після переструктурування. Наприклад, за останні роки значно скоротилась чисельність інтелігенції у сфері наукової праці. При цьому перехід найбільш кваліфікованих спеціалістів до комерційних структур часто супроводжується таким негативним процесом, як зниження кваліфікаційного статусу і втратою професійної майстерності за рахунок підвищення рівня доходів і соціального статусу [156, с.73].
Отже, ті верстви, які в нових умовах могли б виступити ядром формування середнього класу, розмиваються, їх представники переходять або в бідні верстви, або в структурні утворення з іншим статусним рівнем. За будь-яких умов вони втрачають свою активну роль. Цим значною мірою можна пояснити те, що в Україні за сучасних умов середні верстви є не чисельною групою. Все це уповільнює технічну модернізацію, політичну демократизацію українського суспільства, не сприяє стабільності соціальної системи, не забезпечує її динамічний розвиток.
Особливість і відмінність стратифікації українського суспільства полягає і в тому, що соціальні позиції індивідів, груп, верств закріплюються переважно між соціальними зв’язками: протекція, родинні відносини, корпоративність і т.п.
Динаміка соціальних процесів свідчить, що основні тенденції перетворень соціальної структури українського суспільства характеризуються посиленням позицій ринкової економіки, зростанням числа зайнятих у приватному секторі і бізнес-діяльності, поглибленням соціальної диференціації та соціальної поляризації, появою принципово нових соціальних груп, вимиванням середніх прошарків, зростанням соціальної напруженості.
Український соціум, таким чином, є диференційованим, гетерогенним, а його структуру визначає взаємодія двох тенденцій - до поглиблення нерівності, диференціації соціокультурних утворень і водночас тенденція до соціальної гомогенізації, спрощення соціальної ідентифікації особистості. Різноманітність форм власності, динамка розподільчих відносин визначають процес диференціації, тобто розшарування соціальної структури суспільства [157, с.105].
Негативні явища і тенденції становлення та розвитку нової соціальної структури українського суспільства зумовлені комплексом причин. По-перше, незавершеністю економічних і політичних реформ, помилками в процесі їх проведення, а також економічною кризою, яка призвела до того, що найрізноманітніші за свої матеріальним становищем та соціальною незахищеність верстви перемістились до нижчого класу. По-друге, аналіз соціальних і політичних процесів свідчить, що українське суспільство після тривалої історичної перерви намагається позбутися домінування перерозподільного типу господарювання. Але така спроба на практиці набрала поспішний, недостатньо розроблений у технологічному і правовому плані характер, що, зумовило серйозну деформацію стратифікаційних процесів. По-третє, необхідно мати на увазі наступну визначальну обставину. Суспільний лад сучасної України як перехідного суспільства характеризується становленням економічного панування торгово-фінансового капіталу й авантюристичних форм капіталістичної діяльності.
Отже, вивчення процесів стратифікації в українському суспільстві показує, що формування новітніх соціальних утворень має специфічний характер внаслідок особливої міцності корпоративних зв’язків, пріоритетних позицій, які зайняв в економіці країни торгово-посередницький капітал, допущених помилок у процесі здійснення реформ. Як результат - недостатня кількість нових соціальних груп і верств, посилення соціальної диференціації і поляризації суспільства, високі темпи його маргіналізації, недовіра до влади, демократичних перетворень.
Таким чином, аналіз соціальних процесів у сучасному українському суспільстві свідчить, що нові соціальні групи, які нині розвиваються, додають суспільству динамізму, хоч напрямки їх соціальної активності часто розходяться з інтересами інших соціальних груп.
Український соціолог Сергій Макеєв у свої працях “Легітимація політичних домагань” та “Процеси соціальної структуризації в сучасній Україні” досить детально розглядає проблеми соціальної структури сучасного українського суспільства. Аналізуючи економічні зміни і рівень життя в сучасній Україні, він приходить до висновку, що український соціум є диференційований, а його структуру визначає дихотомія двох тенденцій - до поглиблення нерівності і водночас, хоч би як парадоксально це звучало, тенденція до соціальної гомогенізації [158, с.72].