4.2. Соціальні проблеми, що вимагають першочергового подолання
Першоелементом системи соціальної роботи є сама особистість, яку треба розглядати як певну систему потреб. Оскільки задовольнити будь-яку потребу людини неможливо без її безпосередньої участі, то вона автоматично стає агентом або учасником процесу соціальної роботи. Звідси прямо випливає місце та роль кризової людини у системі соціального забезпечення як джерела її саморуху. Її провідна функція полягає у тому, що він, елемент, індивідуалізує функціонування системи соціальної роботи шляхом здійснення програми особистого індивідуального розвитку.
Нагадаємо, що у філософському трактуванні потреби - це “нестаток у чому-небудь необхідному для підтримки життєдіяльності та розвитку організму, людської особистості, соціальної групи, суспільства загалом; внутрішній збудник активності”. При цьому задоволення існуючих потреб веде до появи нових, “і це породження нових потреб є, за визначенням К. Маркса, першим історичним актом”.
Людина виходить за обмеження першої природи і “доводить свою всезагальність понад усе шляхом створення розмаїття потреб і засобів (їх задоволення), а потім розчленуванням і розділом конкретної потреби на окремі складові і сторони, які стають різними приватними і тим самим більш абстрактними потребами”.
При цьому слід звернути увагу на те, що потреби особистості мають системний характер, тому суспільство повинно мати саме повний варіант системи соціальної роботи, оскільки у будь-який момент може активізуватись будь-яка потреба людини. “Розмір так званих необхідних потреб, рівно як і засоби їх задоволення, самі є продуктом історії і залежать від культурного рівня країни”, - цілком слушно зауважував К. Маркс. Усвідомлені суспільством, класами, групами та індивідами потреби виступають як їх соціальні інтереси.
У словнику-довіднику для соціальних працівників та соціальних педагогів виділяється два види потреб, з якими вони стикаються у практиці соціальної роботи. Тут мова йде про психологічні та соціальні потреби. При цьому зазначено, що психологічні потреби - це “психічне явище відображення об’єктивної нужди (нестатку) організму у чому-небудь (це є біологічні потреби) або особистості (соціальні чи духовні потреби, які властиві тільки людині).
Психологічні потреби виступають джерелом активності людини. Діяльність людини породжується “модифікованими” потребами - мотивами. Мотив спонукає людину до діяльності, тому що мотив є предметом потреби, опредмеченою потребою”.
У той же час соціальні потреби подаються для соціальних працівників як “особливий вид потреб людини; нестаток у чому-небудь, що є необхідним для підтримки життєдіяльності організму людської особистості, соціальної групи, суспільства загалом; внутрішній спонукач активності. Потреби соціальні - потреби людини у трудовій діяльності - соціально-економічній активності, духовній культурі, тобто в усьому, що є продуктом суспільного життя.
До потреб соціальних належать потреби, пов’язані з включенням індивіда в сім’ю, соціальні групи і колективи, в різні сфери виробничої і невиробничої діяльності.
Потреби соціальні - вихідний збуджувач людини до діяльності, що виражає залежність суб’єкта діяльності від зовнішнього соціального світу. Умови, які оточують людину, не лише породжують потреби, але й створюють можливості їх задоволення. Фіксація соціальних потреб у формі ціннісних орієнтацій, усвідомлення реальних можливостей їх реалізації, шляхів і способів їх досягнення означають перехід потреб до свідомості людини”.
З інших наукових джерел відомо, що мотив - це окультурена потреба і з цим можна погодитись. При цьому очевидним фактом є наявність у структурі особистості двох протилежних джерел активності, а саме: вітального, коли активність збуджується завдяки механізму мотивації, тобто залежного від першої природи, та соціального, коли активність збуджується завдяки механізму спонукання, тобто залежного від другої природи.
Тут треба визначити сферу використання понять “людина” та “особистість”, бо кожна з понад ста тридцяти наук, що вивчає особистість людини, вкладає у них “свій” зміст. Досить вказати на те, що в сучасній науковій літературі існує понад п’ять десятків визначень поняття “особистість”.
При аналізі явища соціальної роботи слід виходити, на нашу думку, з того, що у понятті “людина” фіксуються загальні родові ознаки - біологічна організація, фізичний стан, психіка, свідомість, мова, а у понятті “особистість” фіксуються соціальні властивості (здатність до праці, спілкування), що притаманні окремому типу людей, і їх форма існування завжди індивідуальна.