Для проведення дослідження з метою отримання детальної інформації про специфіку поведінки безпритульних дітей в названих вище містах були створені групи волонтерів, до участі в яких запрошувались підлітки -ровесники опитуваних, які пройшли спеціальну соціально-психологічну підготовку. Під час проведення рольових ігор і психологічних тренінгів з ними були опрацьовані специфічні проблеми таких дітей, загальні правила оформлення і заповнення анкет, правила побудови і проведення бесід.
Аналіз результатів опитування безпритульних дітей показав, що більшу частину з них (54%) становлять ті, хто втік з неблагополучних сімей, близько третини виховувались у неповних сім’ях. Поширене уявлення, що безпритульними найчастіше стають сироти, не підтвердилось. Тобто недостатня увага владних структур до сім’ї є однією з головних причин дитячої безпритульності. Але не можна знімати відповідальності і з самих батьків у названих сім’ях, які пиячать, дотримуються нездорового способу життя, не займаються вихованням своїх дітей.
Пояснюючи причини свого перебування на вулиці, діти, як правило, називають сімейні негаразди та небажання відвідувати школу. Основними небезпеками, які підстерігають їх на вулиці, є злочинність, токсикоманія, торгівля наркотиками і проституція. Кожен п’ятий з опитаних не вміє читати, а кожен четвертий не вміє писати. Разом з тим, чим старша за віком дитина, тим частіше висловлюється бажання вчитися. Підлітки з вулиці віком у 16-17 років не можуть також знайти роботу. Дівчаткам іноді пропонують тимчасову роботу на лотках (продаж продуктів), але відсутність елементарних математичних знань для підрахунку фінансової виручки позбавляє їх такого заробітку. Тому безпритульним дітям доводиться звертатися до керівництва тіньової економіки або неформального сектора [Там само, с.171-173].
Значно зросло останнім часом соціальне сирітство, складовою частиною якого є безпритульні діти. Для будь-якого суспільства, характерне таке явище: зі зниженням життєвого рівня населення та девіацією багатьох духовних цінностей активно проявляється такий феномен розвитку суспільства, як зростання кількості дітей, які залишилися без піклування батьків. Це притаманне і нашому суспільству. Причому кількість дітей-сиріт постійно збільшується. Тут необхідно сказати добре слово про сім’ї, які беруть на виховання чужих дітей.
За сучасних умов специфіка і основна спрямованість соціальної політики в галузі дитинства полягає в тому, щоб захистити дітей від усього негативного, що відбувається в суспільстві. Створення оптимальних умов для підтримки соціально-незахищених дітей є одним х найважливіших завдань сьогодення. Найбільш вірним і гуманним визнається таким чином влаштоване життя дитини, коли вона передається на виховання у сім’ю, нехай навіть у чужу.
Поруч з дитячою, досить гострою є в сучасній Україні “молодіжна проблема”. Державна молодіжна політика започаткована Декларацією “Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні”, а також відповідними Законами, прийнятими Верховною Радою України в грудні 1992 року та лютому 1993 року, і розповсюджується на підлітків і молодь віком від 15 до 30 років. Кількість таких громадян в Україні становить 10 млн. осіб, тобто 17% від усього населення [164, с.6].
Як уже зазначалося, загальний стан життєвого рівня населення досить низький, тому немає можливості належним чином сприяти молоді у її соціальному становленні. Проблеми молоді, як правило, відкладаються на невизначений термін, у конкретних випадках ті чи інші прийняті рішення бувають несвоєчасними і втрачається їхня актуальність. Тобто “дійти до кожної молодої людини”, або хоча б намагатися не залишити поза увагою якусь частину молоді - завдання в сучасній Україні мало реальне. Небажання погодитись з цим призводить до розпорошення зусиль держави і до зневіри молоді в справедливості суспільства.
Не сприяє вирішенню багатьох молодіжних проблем (житлової, працевлаштування, професійного зростання та ін.) ставлення до молоді як до несамостійної і утриманської частини населення, якій обов’язково потрібно щось дати, забезпечити умови або, навпаки, заборонити і т. ін. Навряд чи можна сподіватись, що за таких умов сформується самостійно мисляча, готова до активної дії особистість. Потреба в усвідомленні і практичній реалізації молодіжних проблем настільки актуальна, що значною мірою від цього залежить подальша доля нашої країни. Як зазначав широко відомий радянський фізик А.Д.Сахаров, “науковий прогрес не принесе щастя, якщо не буде доповнюватись надзвичайно глибокими змінами в соціальному, моральному і культурному житті людства. Внутрішнє духовне життя людей, внутрішні імпульси їхньої активності найважче прогнозувати, але саме від цього залежить у кінцевому підсумку... порятунок цивілізації”[165, с.27-28].