Гормональна перебудова організму активізує сексуальну енергію, породжуючи нові потреби та, разом із ними, комплекси, страхи, побоювання. До цього додається відчуття сорому, пов’язане з переживанням тих зовнішніх змін, які не завжди подобаються самому підліткові. Тому логічно, що дискомфорт і відчуття меншовартості підлітка, спричинені цими переживаннями, можуть виявлятися у справжній ворожості до оточення. Пом’якшеною формою реакції є боязливість і сором’язливість. Допомогти дитині пережити цей переломний момент може почуття ідеальної, чистої закоханості, а також переорієнтування (сублімація) накопичуваної сексуальної енергії на процес творчості, творення, що сприяє духовному розвитку [167, с.67-76]. Підліткові необхідна реалізація цієї енергії. Інакше, позбавлений можливості сублімувати її в якійсь цікавій для нього діяльності, він доводить навколишнім свою “дорослість” різноманітними девіантними витівками (палінням, використанням ненормативної лексики, дрібним хуліганством, тощо) або, навпаки, намагається “закритися” у своєму внутрішньому світі.
З іншого боку, захисна реакція пов’язана з процесом соціального становлення, який так чи інакше викликає конфлікт між цінностями масової і індивідуальної свідомості, зрештою трансформує внутрішній світ дитини. При цьому можна говорити про специфічні потреби підліткового віку, пов’язані з процесами формування особистості. Це потреба в соціальній самоідентифікації, індивідуалізації, самоактуалізаці (творчості), близькому другові, виборі життєвої стратегії. Проблеми реалізації цих потреб на мікросоціальному рівні пов’язана з характеристикою соціального оточення підлітка (сім’єю, школою, однолітками), на вищому (макросоціальному) рівні - із особливостями соціокультурної ситуації, в якій формується особистість [168, с.7].
Мова йде про економічну та політичну нестабільність, відсутність усталеної системи цінностей, глибинну диференціацію молоді за соціально-економічним статусом, динамічність соціальних процесів. Зауважимо принагідно, що форма і характер цілераціональної агресії зумовлені когнітивними та оцінними чинниками: силою спонукання до агресії, силою чинників, що гальмують таку поведінку, знанням конструктивного розв’язання ситуації.
Тип переходу від дитинства до дорослості залежить від того, наскільки великим є розрив у нормах і вимогах, що висуває конкретне суспільство до дитини і дорослого. Там, де ці вимоги більш-менш одноманітні, розвиток відбувається повільно і дитина досягає статусу дорослого поступово. В інших суспільствах норми поведінки дітей і дорослих є різними, або навіть протилежними. Дитячий вік вважається ігровим, вільним. Натомість від дорослого очікують високого рівня індивідуальної відповідальності. Від дитини вимагають слухняності, від дорослого - ініціативи й самостійності. Інакше кажучи, чим вищим є темп історичного розвитку, тим відчутнішими є розбіжності між генераціями, тим складнішими є механізми трансмісії, передачі культури від старших до молодших і тим вибірковішим є ставлення молодших до своє соціальної й культурної спадщини [169, с.12].
Нинішній тип суспільства, за визначенням відомого американського антрополога, Маргарет Мід, є префігуративним, у ньому ж міжінтеграційна трансмісія культури передбачає не лише інформаційний потік від батьків до дітей, а й зустрічну тенденцію: молодіжна інтерпретація сучасної соціальної системи й культурної спадщини впливає і на старше покоління. Саме цим М.Мід пояснює молодіжну “контркультуру” [170].
У цьому разі важливо зрозуміти конкретні соціально-вікові й міжінтеграційні відмінності, що саме й створюють конфлікт, який провокує вияв підліткової агресії. При цьому необхідно зважити на деякі методологічні деталі. По-перше, як зіставити суб’єктивно приписувані властивості або об’єктивні розбіжності, котрих самі люди можуть навіть не усвідомлювати? Можна дізнатись про думку підлітків стосовно того, чим і наскільки вони відрізняються від представників старшої генерації. А можна “об’єктивно” зіставити типові для тих та інших форми поведінки, ціннісні орієнтації, самооцінки тощо. Обидва підходи законні й правомірні, але результати, як зазначає І.Кон, як правило, не збігаються. Підлітки та юнаки схильні перебільшувати міру своїх відмінностей від старших. Нерідко цієї помилки припускаються й дорослі. По-друге, частина відмінностей зумовлена віком: молодь більше поціновує новизну та яскравість, більш зрілі люди - солідність та надійність. Деякі розбіжності (наприклад, музичні уподобання) пояснюються специфікою культурного середовища, до якого людина належала в роки свого формування, а частина з них (наприклад, рівень освіченості) зумовлена макросоціальними, історичними процесами. По-третє, рівень необхідності та наступності неоднаковий у різних сферах життєдіяльності. У сфері споживчих орієнтацій, дозвілля, художніх смаків, сексуальної моралі розбіжності між батьками та дітьми, між старшими та молодшими куди суттєвіші ніж стосовно головних соціальних цінностей. Молодь завжди прагне відрізнятися від старших, причому цього легше досягти за допомогою зовнішніх аксесуарів. Таким чином, за допомогою молодіжної моди, молодіжного сленгу, музичних захоплень тощо відрізняють “своїх” від “чужих”. У певному сенсі це є одним із аспектів процесу ідентифікації (самоідентифікації), що в соціологічному тлумаченні означає процес і результат опанування індивідом нормативних стандартів поведінки, цінностей, ідеалів, ролей, системи якостей представників тих соціальних груп, з якими він себе ототожнює.