Еріх Фромм вважав самовизначення однією із головних потреб людини. Протилежним йому (самовизначенню) є відчуття невпевненості та непричетності. На думку деяких психологів, ті, хто погано ставиться до своєї нації, вважаючи себе приємним винятком із неї, агресивні й у ставленні до інших націй [171, с.96]. Досить вагомим чинником при цьому є сутність визначеності статусу та ролі, яку виконує молода людина. На думку відомого американського психолога Б.Скіннера, щоб зменшити невизначеність і незадоволеність молоді, потрібно забезпечити їй відчуття цілі і послабити відчуття відчуженості та безнадійності, особливо в моменти адаптації до нових умов існування [172, с.35]. За Скіннером, у суспільстві не може бути незалежної, “автономної людини”, оскільки поведінка людини зумовлюється і контролюється соціальним середовищем, засобами мови, звичаїв, соціальними інститутами, системою виховання тощо.
Сьогодні суттєво посилюється невизначеність соціальної ситуації, в якій молода людина живе і діє. Тому швидко зростає залежність поведінки, установок, стратегій молодої людини від її соціального та індивідуального життєвого ресурсу, зокрема її соціально-економічного статусу. Молодій людині без досвіду, належної освіти, матеріального забезпечення надзвичайно важко досягти високого статусу в суспільстві. З іншого боку, кризові явища, нестабільність у суспільстві спричинили до переміщення значної частини української молоді в “тіньову” сферу або напротиправний життєвий шлях.
Особливо піддаються різним негативним впливам підлітки, які ще не мають відповідного досвіду боротьби з життєвими негараздами. Американський соціолог і соціальний психолог Герберт Блумер, досліджуючи елементарну колективну поведінку, яка характеризується збудженням, хаосом, безладдям, вказує, що вона може виникати за умов нестійкості або порушення звичних норм існування, за усталеного порядку життя, коли люди переживають неспокій, релігійні і моральні хвилювання, трудові конфлікти і т.п. [173, с.168].
Перераховані та інші соціальні фактори породжують не тільки неспокій та нервове напруження у людей, а й девіантну поведінку та злочини, особливо в середовищі підлітків. У сучасному українському суспільстві збільшується кількість дітей, для яких характерна негативна поведінка, токсикоманія та наркоманія.
Учені виділяють психологічні, біологічні та соціальні причини відхилення у поведінці. У літературі підлітковий вік визначається як найнебезпечніший період щодо виникнення й закріплення різних негативних виявів у поведінці. Саме в цей період розпочинається процес самооцінювання та самовиховання. Провідною суперечністю підліткового віку є прагнення до дорослості й неможливість адекватно його реалізувати. Дуже важливим для підлітка є ставлення дорослих до нього як до рівного за віковою ознакою. Тому будь-які дрібниці і невеликі зауваження, а тим більше нетактовність можуть боляче поранити самолюбство дитини. Звідси й виникає багато конфліктних ситуацій, різних форм протесту (неслухняність, упертість, негативізм, опір виховному впливу).
Вивчення основних причин схильності до вживання алкоголю, наркотичних речовин, куріння свідчить, що вони криються у внутрішньому конфлікті, який породжує мотиваційний конфлікт. Підліток знаходить тимчасове розв’язання проблем у алкогольному чи наркотичному сп’янінні.
У цьому плані особлива відповідальність покладається на сім’ю. Опитування дітей 12-13-річного і 16-річного віку, проведені Державним центром ССМ, показали, що лише 25,3% молодших підлітків і 16,7% юнаків оцінювали свої взаємини з батьками як “дружні”, “добрі”; 19,5% підлітків оцінюють їх як довірливі. “Конфліктною” вважають ситуацію у сім’ї батьків 15,6% молодших школярів і 51,2% старших підлітків. Приблизно аналогічний розподіл відповідей підлітків стосовно взаєморозуміння з учителями [174, с.31].