Особливо важливим усе це є для опікунських сімей, які беруть чужих дітей для догляду і виховання. Виховання в такій сім’ї має чітко виражене соціально-педагогічне спрямування і забезпечення умов для адаптації дитини у новому соціальному мікросередовищі, максимальна нейтралізація набутого нею негативного досвіду, компенсація вад фізичного і психічного розвитку, набутих за умов асоціального оточення [178, с.37].
Отже, сім’я є головним соціальним інститутом життя й виховання дітей. Закладення у дитинстві позитивних основ розуміння самостійності людини, здатності її до самовіддачі й любові, потреби у розвитку і самовдосконаленні полегшать процес соціалізації дитини, нейтралізують значну частину негативної енергії дитини, яка накопичується в ній під впливом зовнішніх умов її існування.
4.3. Соціальне управління в Україні та іноземний досвід
Управління людьми (тобто соціальне управління) існувало на нашій планеті завжди - від його примітивних форм у первісному суспільстві до сучасних форм у різних країнах світу. Розпочинаючи з античної епохи, почала формуватися теорія управління. Американський соціальний психолог Г. Олпорт вважає родоначальником цієї теорії Платона. Точка зору цього видатного філософа античності про ірраціональну поведінку народних мас як явища, що нібито супроводжує демократію, стала пізніше домінуючим мотивом західної соціологічної теорії “масових соціальних рухів”.
Ці питання розвивав у свої працях також Аристотель. У трактаті “Про політику” він писав про те, що людина - істота політична і що суспільний інстинкт становить необхідну основу походження суспільного союзу. Водночас Аристотель одним з перших звернув увагу на “бунтівні настрої людей, незадоволених існуючим політичним ладом”.
Ці ідеї отримали подальший розвиток у працях Томаса Гоббса, Бенедикта Спінози, Джона Локка, французьких просвітителів XVIII століття. Але найбільше уваги проблемі соціального управління та його психологічному аспекту приділяв видатний німецький філософ Г.В.Ф. Гегель. У своїх працях з філософії історії, зокрема, він вказує на соціально-психологічні механізми історичної діяльності людей. “Аналіз історії, - пише німецький філософ, - переконує нас у тому, що дії людей витікають з їх потреб та інтересів, з їх характерів та здібностей..., і ніщо не здійснюється без пристрастей” [179, с.83].
Велику увагу проблемам соціального управління приділяв К. Маркс. При цьому він виходив з положення про необхідність управління в усіх сферах життєдіяльності суспільства на професійній основі. Професіоналізм управління означає відділення функції управління від функції виконання, розділяє людей у процесі соціального управління на носіїв суспільного інтересу (об’єкт управління) та його виразників (суб’єкт управління). Водночас суб’єкт і об’єкт управління утворюють органічну єдність, яка розповсюджується як на окремі колективи людей так і на суспільство загалом. Ось що писав з цього приводу К.Маркс: “В усіх видах робочого процесу, у якому кооперуються між собою багато людей, взаємозв’язок і єдність діяльності здійснюється системою управління, що має місце при керівництві оркестром... Якщо окремий скрипаль сам керує собою, то оркестр потребує диригента” [180, с.422]. Хороші слова, які стосуються системи управління будь-якого суспільства.
Як соціальне, так і економічне управління безпосередньо пов’язані з діяльністю людей, що об’єднуються в різні колективи: трудові, творчі, навчальні, наукові, оздоровчі, спортивні та ін. Поняття колективу зводиться до таких ознак: 1) об’єднання індивідів на основі якихось спільних завдань; 2) спільність діяльності і взаємодопомога; 3) спілкування між членами колективу; 4) наявність управлінської структури.
Досвід американської та японської системи економічного і соціального управління
Найважливішою функцією управлінської діяльності керівника будь-якого рангу, особливо у промисловому виробництві, є наукова організація праці (НОП). Тривалий час у світовій економіці панувала система НОП американського інженера Фредеріка Тейлора (1856-1915), яка здійснила величезний вплив на організацію виробництва і розвиток техніки у багатьох країнах світу, за винятком Японії. Система тейлоризму направлена на підвищення продуктивності праці за рахунок її раціоналізації та наукової організації (особливо інтенсифікації). Тейлор вважав, що трудові процеси повинні бути стандартизовані, і це потрібно вводити примусово. Отже, ті чи інші трудові операції робітник повинен виконувати механічно і працювати, як годинниковий механізм. А мислення у трудовому процесі, на його думку, може лише порушити автоматизм рухів і знизити продуктивність праці. Контроль діяльності робітників повинна здійснювати група ініціативних, ...освічених осіб із адміністрації підприємства... Створюючи свою систему, Тейлор використав методи прикладних соціологічних досліджень - анкетування, інтерв’ю, спостереження [181, с.340-341].